Біографія Антоніо Вівальді

Антоніо Вівальді (1678-1741)

Антоніо Лучо Вівальді (італ. Antonio Lucio Vivaldi) – італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священик. Ще за життя отримав визнання у Європі як композитор та скрипаль-віртуоз, затвердив нову, так звану “ломбардську” манеру виконання та мав вплив на розвиток віртуозної скрипкової техніки.

Антоніо ВівальдіСвоєю творчістю вплинув не тільки на сучасних йому італійських композиторів, а й на зарубіжих музикантів. Автор 40 опер, ораторій, понад 500 концертів, Вівальді найбільше відомий своїми скрипковими та інструментальними концертами. Найвідоміший та найпопулярніший його твір – Concerto grosso “Чотири пори Року” для струнного оркестру.

Антоніо Вівальді народився 4 березня 1678 року у Венеції, що була у той час столицею Венеціанської республіки. Предки Антоніо походили з Брешії, де народився його батько – Джованні Вівальді. У десять років Джованні переїздить до Венеції, там навчається перукарського ремесла. Він час від часу музикує на скрипці а згодом і взагалі повністю присвячує себе музиці.

Скоріше всього саме батько і став першим музичним наставником Антоніо, навчивши його грі на скрипці, оскільки достовірних відомостей про це немає. Антоніо починає грати на скрипці з десяти років, в 1689 – 1692 роках заміщав батька в капелі собору Святого Марка на час його частих поїздок з Венеції.

Служба батька в церковному соборі та знайомства з духовенством вплинули на вибір кар’єри юного Антоніо – він вирішує стати священиком. На той час у Італії було звичною справою суміщення духовної та музичної кар’єр.

У 1693 році Антоніо був пострижений в ченці, а у 1703 році висвячений в сан священика.

З 1713 року стає директором жіночої консерваторії “Пієта” (“Ospedale della Pietа”). Тут розпочинається перший період його блискучої педагогічної та творчої діяльності. Ставши педагогом однією з кращих консерваторій Венеції, Вівальді потрапляє в середовище з блискучими музичними традиціями, де перед ним відкриваються можливості для здійснення найрізноманітніших творчих задумів.

У 1713 році Вівальді написав свій перший твір – трьохактну оперу “Оттон на віллі” (“Ottone in villa”). Період з 1713 по 1718 рік дослідники вважають найпродуктивнішим етапом у творчості композитора: за ці п’ять років він написав вісім опер.

З 1719 по 1722 роки Вівальді працює в Мантуї та частково в Німеччині. У Мантуї Вівальді познайомився з оперною співачкою Ганною Жіро (Anna Giraud). На думку дослідників, саме Вівальді належить велика заслуга у становленні Ганни Жіро як оперної співачки, що цілком ймовірно, так як італійські оперні композитори зазвичай досконало володіли секретами вокальної техніки.

Це знайомство мало великий вплив на подальшу долю Вівальді. Постійною супутницею Вівальді стала також сестра Ганни Жіро, Паоліна, яка взяла на себе турботи про здоров’я композитора, який хворів на астму. Ці занадто тісні для духовної особи взаємини з сестрами Жиро, порушення норм поведінки священика призвели до загострення його відносин з церковної знаттю Папської області. Відомо, що в 1738 році кардинал-архієпископ міста Феррари Руффо заборонив Вівальді в’їхати у місто та відслужити месу у зв’язку з гріхопадінням композитора. На ті часи ця заборона була нечуваною ганьбою і означала для Вівальді, який колись грав перед папою римським, повну дискредитацію його як духовної особи. Не менш значними були і фінансові втрати.

У 1723 році відбулася його перша поїздка до Риму і постановка нової опери “Ercole sul Termodonte” (“Геркулес на Термодонті”), яка з тріумфом була прийнята римлянами.

У 1725 році в Амстердамі (Голандія) був виданий цикл з 12 концертів “Il Cimento dell’Armonia e dell’Invenzione” (“Спокуса гармонії і інвенції” або “Суперечка Гармонії з Винаходом”), написаний ним приблизно в 1720 році.
Всесвітньо відомі, деколи неточно іменовані «Пори року», чотири перші концерту цього циклу вже тоді справили незабутнє враження на слухачів своєю шаленою пристрастю і новаторством. Правильна назва – “Чотири пори року” (Le Quattro Stagione). Кожному з концертів передує віршований сонет, зміст якого визначає характер музичного розвитку. У присвяті автор сонетів не вказаний, і є підстави вважати, що ним був сам Вівальді.
Перед публікацією циклу він грунтовно переробив партитуру, щоб зробити більш зрозумілим програмний задум музики.

По справжньому новаторський за задумом цикл «Чотири пори року» значно випередив свій час, передбачивши пошуки в області програмної музики композиторів-романтиків XIX сторіччя.

Всього відомо 28 інструментальних творів Вівальді, наділених програмними назвами.

У 1735 році Вівальді знову деякий час був капельмейстером.

Наприкінці 1740 роки Вівальді назавжди розлучився з «Пієтою», яка протягом стількох років була зобов’язана йому своєю музичною славою. Остання згадка його імені в документах консерваторії пов’язана з розпродажем ним 29 серпня 1740 своїх концертів по одному дукату за штуку. Така низька їх вартість пояснюється матеріальними проблемами Вівальді, вимушеного готуватися до тривалої подорожі.

У 1740 році музикант остаточно залишає Венецію і направляється до свого покровителя, імператора Карла VI, у Австрію. Та прибув він до Відня у невдалий час, через кілька місяців після його прибуття Карл VI помирає, і починається війна за австрійську спадщину.

Всіма забутий, хворий і без засобів до існування він помирає у Відні 28 липня 1741, де був похований на кладовищі для бідних.

Після смерті музична спадщина Антоніо Вівальді перебувала в забутті майже 200 років, і лише в 20-х роках XX століття італійським музикознавцем були виявлені збірки рукописів композитора. Довгий час про Вівальді було відомо завдяки тому, що Й.С.Бах зробив ряд транскрипцій його творів.

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.