Музичні анекдоти 2

У XIX столітті Відень був музичною столицею світу, своєрідним композиторським Олімпом. Той, хто хотів стати великим композитором, повинен був неодмінно підкорити Відень!
Коли Брамс приїхав туди, Відень належав Вагнеру: він панував там, на самій вершині, і віддавати свій трон та звання першого композитора світу нікому не збирався…

Брамс був талановитий, і це було настільки очевидно, що потужна партія прихильників Вагнера вирішила знищити молодого композитора і зовсім не соромилася в засобах. Симфонії Брамса в газетах іменувалися виключно “огидним, позбавленим смаку, до глибини душі брехливим ​​і навіженим куховарством”…
Варто згадати, що незадовго до Брамса абсолютно такими ж методами боролися з Ференцем Лістом: за відгуками відданих Вагнеру віденських рецензентів, не було на світі бездарнішого композитора, ніж Ліст.
Зате коли з’явився Брамс, з’ясувалося, що є дехто й гірше Ліста: “В одному єдиному ударі тарілок у будь-якому творі Ліста більше душі і почуття, ніж у всіх трьох симфоніях Брамса з його серенадами”, – писали тепер газети.
Незважаючи на це, 29-річний Брамс був призначений керівником Віденської співочої капели.
– Нехай собі пишуть, коли більше нічого не вміють, – добродушно відгукувався про газетярів Брамс. – Треба ж і їм якось заробляти… 

Молодий композитор вмовив Антона Рубінштейна програти йому дві свої п’єси. Зігравши одну п’єсу, хотів був вже розпочати другу, та Рубінштейн його швидко зупинив, сказавши:
— Дякую, шановний, не переживайте, друга п’єса мені значно більше сподобалась!

 

Брамс був надзвичайно популярним композитором і тому безліч дилетантів постійно набридали йому проханнями прослухати їх твори… Будучи ввічливим і доброзичливим, композитор, проте, всіма доступними засобами намагався позбутися цих, як правило, порожніх відвідувань.
Одного разу, виходячи зі своєї квартири на третьому поверсі, Брамс зіткнувся на сходах з якимось молодим чоловіком з великою зв’язкою нот в руках… Без сумніву, це був ще один з його прихильників. На щастя, шукач слави не знав Брамса в обличчя.
– Пане, не могли б ви мені підказати, де тут живе знаменитий композитор Брамс? – звернувся молодий чоловік до Брамса.
– З превеликим задоволенням, – люб’язно відгукнувся Брамс, – композитор Брамс живе на третьому поверсі… – і, вклонившись, пішов у своїх справах.

 

— Яка відмінність між хорошим диригентом та поганим? — запитали якось у Ганса фон Бюлова.
— Розумієте, хороший диригент тримає партитуру в голові, а поганий — голову у партитурі,— відповів той.

 

Маючи досить уїдливий темперамант, Брамс ніколи не пропускав нагоди відпустити гостре слівце. Друзі знали про цю рису композитора і ставилися до його лихослів’я, як до належного. Одного разу, попрощавшись з друзями, Брамс пішов додому. Незабаром він повернувся зі словами:
– Пробачте мені.
– Але за що, ти ніби сьогодні нікого не образив!
– За це і прошу вибачення. Я нікого з вас не образив, а це на мене зовсім не схоже.

 

Один аристократ, великий любитель музики якось із сарказмом запитав у Брамса:
– Маестро, а чи не здається вам, що тема фіналу вашої Першої симфонії разюче схожа на аналогічну тему Дев’ятої симфонії Бетховена?
– Справді, це так! Але набагато більш вражаючим те, що кожен осел вважає своїм неодмінним обов’язком повідомити мені про це!

 

Один соліст, що репетирував з Бюловим, постійно спізнювався на репетиції. Диригент тактовно запитував того:
— Напевне, я з оркестром приходимо зашвидко?
Та одного разу співак прийшов вчасно. Але oркестранти, які звикли постійно його чекати, порозходились.
— Браво, — вигукнув Бюлов, — тепер весь оркестр з’явився згідно вашого розкладу.

 

Брамс не відзначався красномовством. Після виконання його Першої симфонії (її часто називають “десятою симфонією Бетховена”), було влаштовано банкет, де серед присутніх був чеський віолончеліст і композитор Давид Поппер. Брамсу дали слово, і він почав так:
– Творіння музики – досить важка справа… – тут він надовго замовк, мабуть не знаючи, що говорити далі, і нарешті продовжив: – Наслідувати значно простіше, однак про це з великим знанням справи може розповісти мій друг Поппер.
Тоді Поппер встав і, сміючись, відповів:
– Панове, Брамс стверджує, що я фахівець в наслідуванні; не знаю, чи це дійсно так. Знаю тільки, що єдиний композитор, кого корисно наслідувати, це – Бетховен. Але якраз про це більш детально може розповісти саме мій друг Брамс…

Залишити коментар

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.