Музичні анекдоти 3

Брамс був досить забобонною людиною – він терпіти не міг, коли його хвалили. Тому у вільний час він з превеликим задоволенням читав у газетах розгромні критичні статті про свою творчість, причому, чим більше його лаяли, тим більше він радів.
Але одного разу в якійсь бульварної газетці з’явилася рецензія, яка вельми сильно засмутила композитора. У ній говорилось наступне:
– “Важко зрозуміти, як цей повністю безталанний музикант, що написав так багато абсолютно посередніх речей, зміг вдруге створити таку прекрасну” Пісню про вічну любов “.

– Чорт зна що! – роздратовано вигукнув Брамс. – Як він сміє! Здалася йому моя “Пісня про вічну любов?” Але ж як добре почав!..Якось Йоганн Штраус – відомий вже у той час композитор, зустрів у Відні товариша, з яким цілих двадцять років тому сидів за шкільною лавою.
— Ах, Йоганн, як я радий тебе бачити! До речі, розказуй – чим ти займаєшся? — запитав приятель. 

Одна малообдарована співачка давала концерт. Перед виступом вона попросила Брамса дати їй раду…
– Панянко, ви готові до виступу? – поцікавився той.
– Звичайно, маестро! Можете прослухати мене зараз?
– Ні, ні, , перепрошую – ви мене не зрозуміли, – жваво заперечив Брамс, – я лише хотів дізнатися, чи зшили ви до концерту плаття та чи купили рукавички?
– Ну звичайно, та чому вас цікавлять такі дрібниці?
– Так ви ж просили поради. Та коли б ви не зробили всього цього, я б не радив вам виступати…

 

Другою пристрастю після музики у Брамса з раннього дитинства було читання. Він читав стільки, скільки дозволяв час. Читання було для нього одночасно розвагою, відпочинком і потребою. Брамс частенько наставляв своїх учнів:
– Щоб стати хорошим виконавцем, треба не тільки багато вправлятися на інструменті, а й багато читати. Книга будить уяву, не дає лінуватися розуму. Читайте, панове, читайте якомога більше!
– А коли ж займатися інструментом? Адже він теж потребує часу! – З подивом питали учні.
– Було б бажання, а час завжди знайдеться! – рішуче відповідав книголюб-учитель. – Наприклад я, ще будучи дитиною, змушений був заробляти сам на життя, граючи всілякі дурниці в матроських кабачках Гамбурга. Робота була для мене нудною, поки я не здогадався поставити на підставку замість нот книгу! Правда, часом, зачитавшись, я й не помічав, як замість танців починав грати сонату Бетховена… Але, чесно кажучи, п’яним матросам було все одно, вони танцювали і під Бетховена. Так що і вони, і я проводили вечори у взаємному задоволенні.

 

Якось одного разу російський композитор О.Бородін запросив до себе на вечерю друзів. Вони гарно проводили час за бесідами та розвагами, аж ось раптом композитор встав, почав одягати пальто та прощатись:
– Бувайте здорові, мушу йти – у мене зранку лекція…
Лише після заглушливого реготу він згадав, що знаходиться у себе вдома.

 

Одного разу дружина “короля вальсів” Йоганна Штрауса попросила Брамса написати кілька рядків у її сімейному альбомі. Брамс дуже любив музику Штрауса і високо цінував його талант.  Взявши перо і, накидавши перші такти вальсу Штрауса “На прекрасному голубому Дунаї”, він знизу зробив приписку: “На жаль, музика не моя. Йоганн Брамс”.

 

Брамс завжди охоче допомагав усім, хто потребував його допомоги, причому робив це від щирого серця. Він дуже симпатизував чеському композитору Антоніну Дворжаку, з яким познайомився якось в Празі і полюбив усією душею.
Брамс пропонував Дворжаку приїхати до Відня, і обіцяв допомогти йому знайти там роботу.
Дворжак сумнівався в успіху цього підприємства і відмовлявся, зіславшись на те, що життя в Празі набагато дешевше.
– Не турбуйтесь, – наполягав Брамс. – Ви цілком можете розраховувати на мене. Справа в тому, дорогий Антонін, що в мене є стан, але немає дітей, а заводити їх на старості років вже пізно …
– Ви мене хочете усиновити? – пожартував Дворжак.

Залишити коментар

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.