Музичні жанри. Опера

Опера найвидовишній жанр музики

Опера, союз двох мистецтв — музики і театру, є одним з найпопулярніших жанрів, виникла на зламі XVI і XVII ст. в Італії. Творцями цього нового жанру були поети і музиканти, які схилялися перед античним мистецтвом. Вони прагнули відродити старогрецьку трагедію. Композитори брали за основу сюжети давньогрецьких або римських міфів і перекладали їх на музику і спів.
Тривалий час опера існувала як розвага, головним чином для багатих людей. Багато хто з аристократів мав приватні оперні театри і трупи співаків, інші регулярно відвідували оперні спектаклі.
У середині XVIII ст. опера швидко набула популярності й поширилася по всіх країнах. У великих і маленьких містах Європи почалося будівництво публічних оперних театрів. У кожній країні опері був властивий особливий національний характер — це позначалося й у виборі сюжетів і в характері музики.
З народним пісенним мистецтвом рідної країни пов’язані кращі оперні твори відомих композиторів — австрійця Моцарта, італійців Россіні та Верді, росіянина Глинки, француза Бізе.

Основні елементи опери

Головні партії в операх виконують співаки-солісти. Іноді їх спів нагадує усну мову — це називається речитативом. У кульмінаційні моменти співаки виражають свої почуття в сольному співі — аріях, які є однією з основних складових частин опери. Значення слова «арія» близьке до значення слова «пісня», «наспів».співаки-солісти оперного театру
Арії і речитативи є основними засобами індивідуальної характеристики героїв опери. Дуже яскравим засобом такої характеристики також є ансамбль. Оперні ансамблі можуть бути різними за кількістю виконавців: від двох голосів (дует), до десяти (децимет).
Значне місце в опері посідають хорові епізоди. Існують хори для співаків, які зображують солдатів, селян або інших персонажів опери. Ще одним елементом опери є інструментальні епізоди. До них належать танці й увертюра. Танці в опері є не тільки видовищем, але й одним із засобів музично-драматургічного розвитку. А починається оперний спектакль з музики, яка називається увертюрою.
На зорі існування опери увертюра мала скромне призначення: закликати слухачів до спектаклю. А нині вона стала стислим, конспективним музичним виразом основної ідеї опери. Тому в увертюрі часто звучать найзначніші музичні теми опери. Іноді вона може виконуватись окремо від опери, у концерті, стаючи самостійним симфонічним твором на тему опери.

Оперні жанри

У XVIII ст. сформувалися такі оперні жанри, як:

  1. опера-серіа (іт. opera séria — «серйозна опера»);
  2. опера-буф (іт. opera buffa— «комічна опера»).
    головна героїня в оточені інших акторів та виконавцівОпера-серіа утвердилася у творчості Алессандро Скарлатті (1660—1725) — засновника і найзначнішого представника неаполітанської оперної школи. За своє життя він склав понад сто таких творів.
    Для опери-серіа звичайно вибирали міфологічний або історичний сюжет. Вона відкривалася увертюрою і складалася із закінчених номерів – арій, речитативів і хорів. Головну роль відігравали великі арії; звичайно вони складалися, з трьох частин, причому третя була повторенням першої. В аріях герої виражали своє ставлення до подій, що відбуваються.
    Опера-буф сформувалася також у неаполітанських майстрів. Якщо в опері-серіа на першому плані — арії, то в опері-буф — розмовні діалоги, що чергувалися з вокальними ансамблями. В опері-буф зовсім інші головні дійові особи. Це, як правило, прості люди — слуги, селяни. За сюжет правила цікава інтрига з перевдяганнями, обдуренням слугами дурного багатого господаря тощо.
    Великий вплив на оперу-буф справив італійський драматург, творець національної комедії Карло Гольдоні.

Залишити коментар

Яндекс.Метрика