Співак-виконавець

Оперний театр, як і драматичний, неможливий без актора, актора-співака. Саме його творчістю, саме завдяки таланту, майстерності і праці, створюються різні людські долі і характери. Але робота актора-співака над втіленням образу оперного героя на сцені дещо відрізняється від роботи драматичного актора: в ній переважає, стає основним – спів.

Поговоримо про голоси…

Спів в музиці

Співочий голос нерідко є носієм певного характеру. Високі жіночі голоси з м’яким, ніжним тембром – сопрано – втілюють образи молодих героїнь з ліричним складом душі. Такими стали: Людмила в опері М. І. Глінки «Руслан і Людмила», Тетяна в опері П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін», Арюн-Гохон в опері М. Фролова «Енхе-Булат Батор».

Більш драматичні образи або образи героїнь старшого віку співають співачки з низьким голосом – меццо-сопрано і контральто: чарівниця Наїна в «Руслані і Людмилі», няня в «Євгенії Онєгіні», дружина Галсана в «Чудесному скарбі».

Ліричні чоловічі партії доручають тенорам з м’яким, високим тембром. Такими є: Ленський, Володимир Дубровський, царевич Гвндон. Більш активні і драматичні характери – драматичним тенорам і баритонам: Остап, Муса Джаліль, Олег Кошовий. Чоловічі партії старшого покоління – Тарас Бульба, цар Салтан, Галсан, старий Дубровський – співають баси.

Однак не слід думати, що певні голоси завжди пов’язані з певними характерами. Різноманіття людських натур невичерпно, і його не можна звести до декількох типів співочих голосів. Тому однаковим голосам композитори віддають і абсолютно різні за характером ролі.

Наприклад, в опері Мейтуса «Молода гвардія» партії Олега Кошового, Вані Земнухова і гестапівця Брюкнера співають баритони; в опері «Казка про царя Салтана» Царицю Мілітрісе, Царівну Лебідь і кухарку співають сопрано.

Ф. І. Шаляпін в опері «Князь Ігор» співав дві партії: нахабного, нічого ганебного російського князя Галицького і жорстокого, самовпевненого половецького хана Кончака.

Вокальні номери в опері

академічний оперний спів

У нерозривному союзі зі словом і сценічною дією співак розкриває характери, думки, почуття свого героя, які виявляються в вокальних жанрах: речитативі, арії і її різновидах: каватину, аріозо, романсі, пісні.

Речитатив, або співуча декламація, близький до людської мови. Його роль – роз’яснювати, що відбувається на сцені, просувати сюжетну дію. Арії майже завжди передує речитатив.

Арія – в драматичному театрі їй відповідає монолог – це один з головних епізодів в опері, який найбільш яскраво характеризує героя, створює як би його музичний портрет. З арії ми дізнаємося про думки, почуття, душевний світ героя.

Мелодика арії більш розвинена, розспівана, ніж речитатив. Арія – закінчена музична форма, зазвичай тричастинна, в якій розкривається музичний образ героя, повно виявляються вокально-голосові данні співака.

Тому в концертах, по радіо і телебаченню часто виконуються арії як окремий концертний номер. Дивовижно влучні арії-портрети створив композитор Р. Н. Щедрін в опері «Мертві душі». У створенні сатиричних характеристик головних героїв велике значення має виразність окремих музичних інструментів симфонічного оркестру.

Ми з вами говорили про те, як композитор виявляє характер свого героя в музиці (в оркестрових епізодах, в вокальних формах). Але ж виконавець-співак не тільки точно слідує тому, що написано композитором, але вносить своє розуміння ролі, логіки поведінки героя.

У світовій оперній літературі є цілий ряд персонажів, які назавжди злилися з тим чином, який створив актор. Таких образів багато, створених Ф. І. Шаляпіним, Л. В. Собінова, А. В. Нежданової, Н. А. Обуховим.

Залишити коментар

Яндекс.Метрика