Словом «авангард» (від фр. avant-garde — «передовий загін») позначають художні течії, представники яких використовують нові, незвичайні форми і виразні засоби, відмовляються від звичайних у мистецтві законів. Рух музичного авангарду охоплює 50—90-ті роки XX ст.
Він виник після Другої світової війни зовсім не випадково: потрясіння воєнних років, а потім і різка зміна устрою життя викликали розчарування в етичних і культурних цінностях попередніх епох. Представникам покоління 50— 60-х років хотілося відчувати себе вільними від традицій, створити власну художню мову.

Пошуки митців – рух до музичного авангарду

Творчі пошуки митців викликали до життя немало нових стилів. У 50-х роках виникла електронна музика. Композитори як «класичні» інструменти використовують електронну звукозаписну і звуковідтворювальну техніку — магнітофон, синтезатор, а останніми роками — комп’ютер.
На синтезаторі можна одержати найбільшу кількість звукових ефектів; іноді цей матеріал, записаний на магнітофон, поєднують із «живим» звучанням голосу або інструмента. Поява електронної музики була викликана бажанням привернути увагу до «класики» мільйонів любителів естради і року (де електронним інструментам належить головне місце).

Проте композитори, що працюють у цій галузі, переслідують й іншу мету. Вони намагаються досліджувати складні відносини людини зі світом техніки, яка все більше підпорядковує свідомість людей. «Живий» діалог музиканта з його електронним «двійником» у найталановитіших творах знаходить глибоке символічне значення.
З 50-х років у музиці, як і в інших видах мистецтва (наприклад, у театрі), існує такий напрям, як хепенінг (від англ. happening — те, що трапляється, відбувається). Його витоком можна вважати твір «4 хвилини 33 секунди» американського композитора Джона Кейджа.
На сцену виходить піаніст, який чотири хвилини тридцять три секунди… мовчки сидить за роялем, потім встає і йде. На думку дослідників, Кейдж перетворив на музичний твір явища навколишньої дійсності: тишу в очікуванні початку гри, звуки, створені слухачами (покашлювання, шепіт, скрип стільців…).
Публіка і музикант таким чином виступали і в ролі виконавців, і в ролі авторів п’єси, що виникла стихійно. Музика перетворювалася із слухового образу на образ зоровий. Це й стало надалі відмінною рисою хепенінгу: виконання твору стає, фактично, беззвучною пантомімою.

Реформи у записі музики

Поява нових методів і стилів привела до змін у системі запису музики. Композитори почали шукати способи, що передають тільки загальний напрям руху мелодії, оскільки нерідко зміни висоти звуків були такими тонкими, що не піддавалися точному запису. Музичний текст міг набрати вигляду графіка або складної схеми. Іноді це приводило до абсолютно несподіваних результатів.
Так, партитура оркестрової п’єси «Метастазис» відомого грецького композитора Яніса Ксенакеса одночасно була і архітектурним проектом павільйону фірми «Філіпс» на Всесвітній виставці в Брюсселі. Відбулося це, звичайно, не випадково: композитор, крім музики, займався ще в майстерні французького архітектора Ле Корбюз’є.

Рух авангарду налічує чимало видатних імен:

• французький композитор П’єр Бульоз;
• німецький композитор Карлхайнц Штокхаузен;
• угорський композитор Дьєрдь Лігеті;
• італійський композитор Луїджі Ноно.

 

Значна кількість великих майстрів авангарду займалися музичною теорією, викладанням, виступали з лекціями. Наприклад, Карлхайнц Штокхаузен серйозно досліджував проблеми психології музичної творчості, а П’єр Бульоз створив і очолив Інститут досліджень музично-акустичних проблем у Парижі.