Писати музику не так вже й важко, найважче – викреслювати непотрібні ноти.
Йоганнес Брамс
Якось композитор Йоганнес Брамс гостював у одного аристократа. Бажаючи догодити своєму гостеві, господар велів за обідом подати на стіл краще вино зі своїх підвалів.
Він підняв тост на честь композитора і закінчив його так:
– “Панове! Це найкраще вино з моїх підвалів, я б навіть сказав – Брамс серед вин!” Згодом він запитав композитора, чи йому сподобалося вино. Той відповів:
– “Вино непогане, але чи немає у вас серед вин ще й Бетховена?”
Брамс довго лікувався на одному модному курорті і пив мінеральну воду. Коли курс лікування закінчився, лікар запитав його:
– “Чи задоволені ви лікуванням? Можливо вам чогось не вистачає?”
Брамс був чемний:
– “Щиро вам вдячний, у мене все на місці. Всі хвороби, які привіз сюди, я везу назад”.
Одного разу Брамс на концерті акомпанував посередньому віолончелісту і навмисно грав занадто голосно, щоб заглушити його погане виконання. Після виступу віолончеліст був дуже незадоволений і заявив, що він сам себе не чув. Брамс зітхнув:
– “Щастить же ж комусь !”
Один захоплений шанувальник, зустрівши композитора біля його будинку, захоплено вигукнув:
– “Уявляю, що буде написано на стіні цього будинку після вашої смерті”.
– “Здається квартира”, – відповів Брамс.
Організатори одного великого світського прийому дуже хотіли дістати собі Брамса. Вони вирішили зробити композитору приємне, доставили йому список всіх запрошених і запропонували викреслити всіх неугодних йому людей. Брамс на секунду задумався і викреслив тільки своє прізвище.
Організатори одного великого світського прийому дуже бажали присутності Брамса. Вирішивши хоч якось переконати композитора, вони дали йому список запрошених, запропонувавши викреслити імена людей, яких він не хотів би там бачити. Хвильку подумавши, Брамс викреслив тільки своє прізвище.
Один молодий композитор звернувся до Брамса з проханням оцінити його новий твір. Брамс довго й уважно вивчав партитуру, потім похитав головою і спитав:
– “Молодий чоловіче! А де ви купуєте такий гарний нотний папір?”
– Що це ви пишете тільки сумну музику? – спитав якось видавець молодого композитора Брамса.- Напишіть щось веселе.
– Спробую, – відповів той.
Через кілька днів він прийшов у видавництво з великим згортком.
– Ну як, вийшло? – запитав видавець.
– Не знаю, – сказав Брамс і простягнув ноти.
Новий твір називався так: “Весело я йду в могилу”.
Улюбленою іграшкою маленького Брамса були олов’яні солдатики. Він міг годинами вибудовувати свою “олов’яну армію”. Але й ставши вже дорослим чоловіком і прославленим композитором, Брамс продовжував довго бавитись в солдатиків.
– Ах, маестро, як так можна? – дивувалися друзі. – Ви зовсім не шкодуєте свій час!
– Панове, ви нічого не розумієте ні в творчості, ні в олов’яних солдатиках, – відповідав композитор.
– Варто мені вибудувати мою вірну армію і скомандувати їй: “вперед”, як до мене негайно приходить натхнення, і тоді, як мої солдати біжать на штурм, я біжу до рояля…