а cappella (а капела) – означає хоровий спів без супроводу інструментів. А капела співають в православній церкві, але нерідко і в католицьких церквах. Саме звідти це поняття походить. Cappella з італійської – каплиця; а cappella – як в каплиці, тобто без органу, на відміну від великих соборів.
Варто згадати, що звучання хору а капела наділене абсолютно особливими властивостями. Людський голос є найпроникливішим музичним інструментом. А безліч голосів, підлаштовуючись один під одного, об’єднануючись одним диханням, створюють настільки сильну вібрацію повітря, що вона викликає надзвичайно трепетний і піднесений настрій.
Абонемент (з фр. abonnement, abonner)— передплачувати. Цими словами користувалися (й користуються) ті, хто дуже любив ходити в театр. Вони хотіли заздалегідь, за цілий рік вперед купити собі постійне місце в театрі і ходити на всі вистави.
Неважко здогадатися, що абонемент – книжечка з квитками на театральні вистави або на концерти у філармонію. Це виявилося так зручно, що ми користуємося абонементами до цих пір.
Складаючи абонементи, філармонії намагаються враховувати різні смаки любителів музики. Так, в одних абонементах переважають новинки, в інших, навпаки, старовинна музика, треті присвячені хоровому мистецтву, четверті – органному і т. д.
Абсолютний слух. Ми визначаємо колір, запах, смак без всяких додаткових пристроїв. А от почути, яка саме звучить нота, не користуючись при цьому музичним інструментом, – може не кожен. Навіть серед освічених музикантів. Про того, хто, почувши звук, може точно визначити, яка це нота, кажуть, що у нього абсолютний слух.
Свого часу надзвичайним музичним слухом та пам’яттю володів видатний класик В.А.Моцарт…
Автограф. Слово це не музичне і взагалі нічого в ньому особливого немає. Хтось щось написав своєю рукою – і тільки.
Але якщо ви побачите листок із віршем, написаний власною рукою Шевченка, чи ноти чернетки симфонії Лисенка, в якому видно, як він закреслював те, що йому не подобалося, як болісно шукав найкрасивішу мелодію, словом, як народжувалася ця музика – ви мов би наближаєтесь до таємниці його особистості, творчості, до його часу. Ось чому автографи великих композиторів, письменників, артистів, режисерів, історичних діячів ретельно зберігаються в музеях та архівах як найбільші цінності.
Академія. Почавшись із занять великого філософа Платона зі своїми учнями в священному гаю, який носив назву Академія (близько Афін). З тих пір це слово стало прозивним і ввійшло в сучасні мови для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів.
В епоху Відродження (або Ренесансу), в XV – XVII століттях, серед людей мистецтва стали особливо популярні найвищі досягнення античної культури. Освічена італійська знать (а саме з Італії почався Ренесанс, і музичним мистецтвом тоді займалися здебільшого знатні люди) прагнула до яскравого, діяльного інтелектуального і творчого спілкування. Люди мистецтва завжди тягнуться один до одного, утворюючи гуртки, товариства, клуби, спілки, товариства, братства, співдружності і т. д. Але оскільки тоді відроджувалася антична культура, дуже привабливим для подібних зібрань виявилася саме це антична назва. Незабаром в Італії було вже більше тисячі академій, які об’єднували художників, музикантів, поетів, філософів мало не при кожному княжому або герцогському дворі. Їх збори були заповнені вченими диспутами, концертами, музичними та поетичними змаганнями.
Поступово утворилися і чисто музичні академії, в яких розвивалася і вивчалася музика: її історія, теорія, композиція, виконавство, акустика. Виникли конкурси та іспити для вступу в члени таких академій. Особливо знаменита і престижна була Болонська філармонічна академія, заснована в 1666 році. У деяких європейських країнах (Італії, Англії, Австрії, Франції та ін.) академії існують і зараз як вищі музичні навчальні заклади.
Акомпанемент. Слово «accompagner» з французької означає «супроводжувати». З акомпанементом в музиці доводиться зустрічатися дуже часто. Під акомпанемент рояля чи фортепіано, інструментального ансамблю або оркестру, а то і баяна або гітари, співають співаки. З акомпанементом рояля грають скрипалі, віолончелісти та виконавці на духових інструментах.
Але не всяке поєднання рояля з іншим інструментом виявляється супроводом. Іноді на нотах написано, наприклад: «Соната для скрипки і фортепіано». Або «П’єса для флейти і фортепіано». Це означає, що рояль в даному випадку грає не другорядну, супроводжуючу роль, а виступає в якості повноправного партнера. Не випадково в музичних навчальних закладах є дві різні навчальні дисципліни: акомпанемент і ансамбль.
Акт. На багатьох європейських мовах це слово означає “дія”. Спочатку це слово прищепилося в театрі, потім його вживання розширилося. Кажуть “опера в трьох актах” або “комедія в чотирьох діях”. Те й інше правильно. А тепер здогадайтесь, від якого слова походять слова “актор”, “актриса”?..
Акцент. Латинське слово accentus означає “наголос”, і воно має два значення. Одне немузичне, пов’язане з мовою людини. Багато людей, навіть, мабуть, більшість, коли говорять на нерідній мові, вимовляють слова по-своєму, так, як їм звичніше у рідної мови. Тому часто говорять, наприклад: “Він говорить польською з німецьким акцентом” або: “Вона говорить українською з грузинським акцентом”.
А музичне значення – інше і дуже просте. Акцент – наголос на будь-яких звуках, спеціальне їх виділення силою удару по клавіші, струні або зусиллям голосу в співі.
Між іншим, це музичне значення в нашій мові “розширилося”. Ми досить часто говоримо, наприклад: “У своєму виступі доповідач зробив акцент на такій-то проблемі”, тобто особливо виділив її. Або: “Не треба акцентувати увагу дитини на тому-то”. Таким чином музика збагачує нашу мову.
Амплуа. Це французьке за походженням і театральне за побутуванням слово в українській мові означає застосування, посаду, рід занять.
Звичайно, в музиці воно використовується у зв’язку з оперним і балетним театром. Так, співачки з високим і легким голосом зазвичай виступають в амплуа молодих романтичних героїнь. Співаки невисокого зросту з густим басом часто використовуються в амплуа комічних персонажів і т. д.
Говорять про амплуа і в більш широкому сенсі. Наприклад: “Ми знаємо цього музиканта як видатного диригента. Участь у фортепіанному дуеті – це його нове амплуа”.
Анонім. Це поняття походить від слова “анонімний”, тобто безіменний. Ви досить часто можете прочитати це слово на афішах або в програмах концертів старовинної музики.
Дуже багато творів дійшли до нас без вказівки про автора. Чи то воно зникло в процесі листування; чи записували твір уже як анонімний, що став народним; чи автор не вважав за потрібне вказувати своє ім’я; чи закоханий музикант приховав своє ім’я, зізнаючись у піднесеному почутті до прекрасної дами.
Може виникнути законне питання – народна музика ж теж анонімна. Чому ж ми біля назви творів не пишемо “анонім”?
По-перше, це традиція. Народна музика прийшла до нас усно, без запису. Вона, швидше за все, склалася в результаті колективних творчих зусиль. Слова “анонім” ми вживаємо по відношенню до твору, що дійшов у записі й створеному одним автором.
Анонс по-французьки – оголошення. Але це не звичне для нас оголошення про продаж чи купівлю чогось, а повідомлення в газетах або по радіо про те, що через місяць до нас на гастролі приїде знаменитий співак чи цілий театр, – це анонс. У ньому рідко повідомляють подробиці – вони з’являться ближче до концертів, у афішах. Але побачивши анонс, люди налаштовуються на цікаву подію, готуються до неї зазделегідь.
Ансамбль – від французького ensemble (разом) – означає спільне виконання. Це найбільш загальне поняття. Насамперед, воно має на увазі наявність музики, написаної для спільного виконання.
Оскільки музика виконується не тільки однією людиною – солістом, але набагато частіше – кількома, а то і багатьма музикантами, то будь-який колектив виконавців, від двох чоловік до тисячних мас, – це ансамбль. Але вживається це слово в музиці зазвичай у двох значеннях.
Антракт – це слово, складене з французьких entre (між) і acte (акт, дія), означає перерву між діями у виставі, між відділеннями концерту. Крім таких антрактів, під час яких можна вийти із зали, обмінятися враженнями, існують ще музичні антракти.
У XVIII ст. між діями серйозної опери показували невеликі розважальні сцени. Їх так і називали антрактами або інтермедіями, що абсолютно одне і те ж, тільки антракт французьке слово, а інтермедія – латинське.
Пізніше, починаючи з XIX століття композитори при необхідності вводили в оперний спектакль додаткові номери – симфонічні (іноді хорові) антракти. Вони звучали при опущеній завісі перед спектаклем або між діями, налаштовуючи на характер подій, які відбудуться, або відразу після дії.
Аранжування. Французьке слово arranger, як і німецьке arrangieren, в буквальному перекладі означають облаштовувати, приводити в порядок. Однак в музиці цей термін переводять словом «переклад».
Перекласти можна, наприклад, оркестрову або оперну партитуру для виконання на фортепіано в дві або чотири руки. Навпаки, фортепіанну п’єсу можна аранжувати для оркестру. Часто пісні, складені автором для голосу і фортепіано, перекладають для хорового виконання або фортепіанну партію аранжують для інструментального ансамблю.
Іноді аранжування робить сам композитор, хоча частіше цим займаються інші музиканти.
Часом на нотах можна прочитати: «Полегшений переклад». Такі аранжування для виконання на тому ж інструменті, на якому задумано автором, але технічно менш складні, робляться для допомоги любителям музики.
У джазовій музиці аранжуванням називаються різні зміни, які музиканти вносять безпосередньо під час виконання, імпровізуючи свою партію.
Арія – слово італійського походження і означає – пісня. Арія завжди найбільш повно та різнобічно характеризує героя, малює його музичний портрет.
Аріозо – як і арія – сольний музичний номер в опері. Воно зазвичай менше арії. Якщо арія буває узагальненням, роздумом, то аріозо – швидше безпосередній відгук на яку-небудь подію.
У першій половині XIX століття вихідну арію, тобто першу арію по ходу дії, ту, з якою герой або героїня виходили на сцену, називали каватиною. Така, наприклад, весела, іскрометна каватина Фігаро з опери Россіні «Севільський цирульник».
Арієтта (по-італійськи arietta – маленька арія) невелика за розмірами. Вона нагадує скоріше аріозо, але відрізняється від нього більш простою, схожою на пісенну, мелодією.
Арпеджіо. Коли звуки акорду беруть не одночасно, а по черзі, то виходить арпеджіо. Називається цей спосіб виконання акордів італійським словом arpeggio (правильніше його вимовляти – арпеджо), що в перекладі означає – наче на арфі, – тому що саме для арфи він найбільш характерний. В музичній школі початківці піаністи розвивають техніку, граючи арпеджіо поряд з обов’язковими гаммами.
У нотах арпеджіо зазвичай позначають хвилястою вертикальної рискою перед акордом. Якщо потрібно виконати арпеджіо (або ще кажуть – арпеджіато) ряд акордів, в нотах поруч з цими акордами просто пишуть італійське слово – arpeggio.
На струнних смичкових інструментах взагалі всі акорди граються тільки арпеджіато. Ці інструменти зконструйовані так, що одночасно можна вести смичок тільки по двох сусідніх струнах. Якщо ж потрібно захопити ще й третю, або всі чотири, то музикантові доводиться «пробігтися» по них смичком – звуки виникнуть не разом, хоча і дуже швидко один за іншим.