Імітація. Це латинське слово (imitatio) означає наслідування. Імітувати – значить наслідувати. У мистецтві, як і в житті, імітація зустрічається дуже часто. Майже кожна людина вміє імітувати манеру розмови, жести і міміку інших людей, спів птахів, голоси тварин. У деяких видах мистецтва – в театрі, в кіно, в радіопередачах і телеспектаклях часто доводиться зображати – імітувати – шум дощу, свист вітру, удари грому, гул морського прибою та інші звуки.
У музиці термін «імітація» означає особливий прийом розвитку. Так прийнято називати повторення мелодії, яка щойно прозвучала в іншому голосі або в іншого інструменту. Найчастіше імітація зустрічається в творах поліфонічного складу. Якщо вам доводилося слухати фуги Баха, то ви, напевно, помітили, що починається фуга одноголосно. Потім мелодію, виконану першим голосом, повторює другий – від іншого звуку. Далі з тією ж мелодією вступає третій, а потім і четвертий голос.
Імітація зустрічається і в гомофонной музиці, однак якщо в поліфонічної вона – основний і абсолютно неодмінний прийом поєднання голосів, то в музиці гомофонно-гармонічного складу вона використовується лише зрідка.
Імпровізація. Зазвичай композитор, пишучи твір, попередньо обдумує його, робить начерки, а потім вже записує на нотному папері, ретельно відпрацьовуючи кожну деталь.
Але буває й так: музикант сідає інструмент, бере кілька акордів, а потім, немов розмірковуючи, починає грати. Звучать пасажі, виникають і зникають мелодії, знову змінюючись розливами пасажів… Запитайте цього музиканта, що він грав, і він відповість: так так, нічого, просто імпровізував.
Латинське слово improvisus означає – непередбачений. Імпровізувати – значить грати, одночасно пишучи, або, вірніше, складати без попередньої підготовки.
В давнину мистецтво музичної імпровізації було розвинене дуже широко. Кожен музикант, виступаючи на концерті, повинен був імпровізувати на замовлення публіки твір у певній формі – варіацій, фуги, сонати, на тему, запропоновану ким-небудь з присутніх.
А ось уривок програми одного з концертів маленького Моцарта (ви, напевно, знаєте, що Моцарт з раннього віку проявив себе як геніальний музикант. В шість років він вже виступав з концертами в різних країнах):
- «Арія, яку пан Амадео (так звали Моцарта в Італії) відразу напише на запропоновані йому вірші і потім виконає, акомпануючи собі на Клавікорді.
- Соната на тему, яку запропонує за своїм вибором перший скрипаль оркестру, напише і виконає пан Амадео …
- Фуга на тему, запропоновану експромтом…»
В одному італійському місті слухачі, які не могли повірити, що дитина здатна так натхненно імпровізувати, зажадали, щоб він зняв з пальця перстень. Вони вирішили, що перстень чарівний і керує руками хлопчика. Звичайно, знявши перстень, Моцарт продовжував грати так само добре.
Прекрасним імпровізатором був і Бетховен… Про геніального скрипаля і композитора Нікколо Паганіні, наприклад, розповідали, що кращі його твори – не ті, що записані, видані і відомі всім, а ті, що він імпровізував і ніколи більше не повторював.
У наш час мистецтво імпровізації в класичній музиці майже зовсім забуте. Лише вкрай рідко зустрічаються музиканти, здатні імпровізувати «на очах у публіки». Сталося це насамперед тому, що в музиці, як і в усіх сферах нашого життя, панує «вузька спеціалізація»: композитори тепер не є одночасно концертуючими музикантами-виконавцями, а професійні інструменталісти-концертанти, як правило, не володіють видатними композиторськими даними. Старі традиції іпровізації збереглися хіба лише у деяких органістів.
Хоча, треба віддати належне, в таких сучасних стилях як джаз, джаз-рок, ф’южн, а також популярних рок та блюз імпровізація – дуже важливий елемент виконання.
Інвенція. Цим словом, що по-латині означає «винахід» (inventio), Й. С. Бах назвав невеликі поліфонічні п’єси, які він складав спеціально для своїх учнів. Це були свого роду вправи, необхідні для того, щоб оволодіти прийомами виконання складних поліфонічних творів, зокрема – фуг. Назву для своїх п’єс композитор підібрав надзвичайно точно, так як його інвенції дійсно сповнені вигадок, дотепних поєднань і чергувань голосів.
Але інвенції – не тільки вправи. Це яскраві художні твори, в кожному з яких втілено певний настрій. Бах вважав, що його інвенції можуть допомогти початківцю не тільки виконувати, але і складати музику. Ось як він визначив у передмові до інвенції їх призначення: «Щиросердне керівництво, яке дає можливість любителям клавірного мистецтва і особливо спраглим його вивчення не тільки навчитися чисто грати двоголосся, але при подальших успіхах впевнено і вміло поводитися і з триголоссям… виробити співучу манеру гри і, разом з тим, розвинути в собі сильний нахил до композиції…»
Інтерв’ю. Нічого специфічно музичного в цьому слові немає. Але інтерв’ю є одним з літературно-публіцистичних жанрів, завдяки яким широка громадськість, величезне коло читачів можуть ближче познайомитися з будь-яким діячем політики, культури, науки, релігії, мистецтва, спорту.
Інтерв’ю не завжди бувають яскравими, але сам жанр має багаті можливості. Питання та відповіді у формі бесіди мають на меті розкрити особистість, показати її несподівані сторони, швидку реакцію, винахідливість, дотепність.
При всьому тому інтерв’ю – жанр відповідальний. Слово, сказане іноді напівжартома, вилітає, його потім починають цитувати, будувати психологічний портрет героя.
Передаючи пряму мову людини, інтерв’ю є цінним історичним документом.
Інтермедія. ”Міждія”, “знаходиться посеред” – так перекладається латинське intermedius. Короткі сценки, пантоміми, балети, маскаради, дивертисменти – ось що представляли собою інтермедії, які дуже любили вставляти між актами драми, трагедії або опери в європейському театрі XVI – XVIII століть.
Хоча становище інтермедій було другорядним, однак до них спеціально готувалися, робили декорації, костюми і т. ін. До інтермедій писали і особливу музику. У результаті саме з інтермедій розвинувся жанр балету. Їй зобов’язана своєю появою італійська опера-buffa. Знаменита “Служниця-пані” Дж. Перголезі була написана саме в жанрі інтермедії.
Це слово з театру перейшло в інструментальний поліфонічний жанр – фугу. У фузі інтермедія позначає, по суті, те ж саме: епізод між проведеннями теми, які є основою музичної драматургії фуги.
Інтерпретація. Тлумачення, пояснення, розкриття змісту чого-небудь – означає латинське слово interpretatio. Як музичне поняття воно використовується у зв’язку з мистецтвом виконання. Нотні знаки однакові для всіх, абсолютно ідентичні екземпляри друкованих нотних видань. А ось музика у всіх виходить різна. Кожен музикант вкладає в неї свої емоції, своє розуміння драматургії, характеру. Це і є власна виконавська інтерпретація музичного твору.