У селищі Нелагозевес, що розташувалася на березі Влтави, в сім’ї шинкаря народився 8 вересня 1841 один з основоположників чеської національної музичної класики – Антонін Дворжак. Шестирічним він пішов у сільську школу. Церковний органіст (кантор) навчив його грати на скрипці, а в дев’ять років Антонін вже грав в аматорському оркестрі.
Закінчивши сільську школу, юнак переїжджає в місто Злоніце. Під керівництвом А. Лиману він навчається грі на альті, фортепіано та органі. У 1857 році Дворжак переїхав до Праги і вступив до Органної школи, де його педагогами були І. Ферстер, І. Звонарж, Ф. Блажек.
По закінченні школи в 1860 році працював артистом в Празькому концертному ансамблі, а з 1862 по 1873 рік у оркестрі оперного театру. Про достаток в той час Антоніну залишалось лише мріяти. Він змушений був давати уроки не надто здатним панночкам з багатих сімей, щоб прогодувати сім’ю. Дворжак також грав на органі в соборі Св. Войтеха в Празі за декілька злотих на місяць. Це було дуже скромне і навіть напівжебрацьке існування. І все-таки він не залишав мрії стати професійним композитором.
П’ять років Дворжак задовольнявся державною стипендією, щоб займатися виключно написанням музики. Першим досвідом Дворжака в жанрі симфонії були «Злоніцкі дзвони». Написана симфонія була в 1865 році, а вперше виконана тільки в 1936 році, бо рукопис партитури, яку Дворжак збирався знищити, був знайдена лише випадково. Доля «Злоніцких дзвонів» – один з доказів тієї вимогливості, з якою ставився до себе Дворжак, постійно переробляючи і знищуючи свої твори. Друга симфонія була написана незабаром після Першої. Це багатий за музичним змістом, але ще не досконалий за формою твір.
Першу популярність йому приносить в 1971 році комічна опера «Король і вугляр». Дворжак часто виступає як диригент, але широку популярність в Чехії здобуває в 1873 році після виконання «Гімну» – патріотичної кантати «Спадкоємці Білої Гори», де героїчна тема втілена з величезною силою.
Третя симфонія створювалася з квітня по липень 1873. Її партитура була послана Дворжаком разом з проханням про надання йому державної стипендії до Відня. Симфонія зацікавила членів Віденської комісії з надання стипендій – Йоганнеса Брамса, Едуарда Гансліка, Йоганна фон Гербека. Отримання такої стипендії (в розмірі 400 золотих) зіграло значну роль в подальшому житті і творчості композитора. Після уважного вивчення його творів член журі з присудження стипендій Йоганнес Брамс вирішив допомогти Дворжаку. Він порекомендував його як виключно талановитого композитора своєму видавцеві Фріцу Сімроку в Берліні. Надруковані невдовзі після цього «Моравські двоголосні наспіви» та «Слов’янські танці» – для фортепіано в 4 руки, мали такий колосальний успіх, що Дворжак за одну ніч став знаменитим.
Безумовно, говорячи про Дворжака, ніяк не можна не обійти увагою іншого знаменитого чеського композитора – Бедржиха Сметану. Занадто багато спільного у творчості і долі цих композиторів, незважаючи на велику різницю у віці. Протягом десяти років служби в театрі Дворжак постійно спілкувався зі Сметаною.
Сметанівські оперні первістки, що стали чеською класикою, і перші симфонії Дворжака створювалися в період бурхливого підйому національної самосвідомості чеського народу, в перші роки після падіння реакційного бахівського режиму. Дворжак, поза всяким сумнівом, продовжував лінію Сметани, підкреслюючи, що чеська музика є музикою слов’янського народу і тому найбільш міцними слід вважати її зв’язки з музичною культурою інших слов’янських народів. Проте, тоді як Сметана створював саме характерну чеську музику, Дворжак, черпаючи натхнення не тільки з чеських, моравських та словацьких джерел, а й з польських і українських, створив особливу форму «думки» за типом української народної пісні. З слов’янської музики він зумів витягти старовинні гармонії і незвичайні музичні модуляції, збагативши свої твори новими ритмами і мелодійними оборотами.
Такі твори Дворжака, як «Слов’янські танці», «Слов’янські рапсодії», струнні квартети мі бемоль мажор і ля мажор, тріо для фортепіано «Думки» та інші, переконують нас в потужному впливі слов’янського фольклору на автора.
З грудня 1884 року у березні 1885 композитор складає Сьому симфонію. Це перша з трьох останніх симфоній Дворжака, які завдяки своїм високим художнім достоїнств і яскраво вираженого національному колориту завоювали всесвітнє визнання. Сьома симфонія – похмура і пристрасна – відрізняється стислістю форми і аскетичністю вираження – в ній немає жодної зайвої ноти.
У цей період Дворжак переніс ряд важких ударів: смерть трьох дітей з 1875 по 1877 рік, смерть матері в 1882 році.
Восьма симфонія, написана в другій половині 1889, – одна з найкращих. Моменти нестримного, стрімкого руху чергуються в ній із замріяними, ліричними епізодами тріумфу. Це могутній потік прекрасної, мінливої за настроєм, типово дворжаківської музики.
Слава його стрімко зростає. Дворжака обирають членом чеської Академії наук і доктором музики Празького університету, запрошують на посаду професора Празької консерваторії. У 1891 році йому було присвоєно почесне звання доктора музики Кембріджського університету та доктора філософії Карлового університету в Празі. У тому ж році він був обраний членом Чеської академії наук і мистецтва та запрошений професором в Празьку консерваторію, однак Дворжак став її директором тільки в 1901 році.
У 1892 році спільно з Ф. Лахнер і Г. Вігані Дворжак відправився в п’ятимісячне турне по містах Чехії і Моравії. У тому ж році вже досить відомий Дворжак був запрошений в Національну консерваторію в Нью-Йорк, щоб навчати молодих композиторів. Він був єдиним автором в Європі, які мали досвід роботи зі слов’янською музикою, і міг теоретично і практично навчити американців писати музику національного характеру. Адже і в цій країні був свій фольклор – негритянський і індіанський, – чому б не використати його в музичній творчості? Восени Дворжак майже на два роки їде до Америки. Разом з ним їде дружина і двоє старших дітей – дочка Отілія і син Антонін. Обидва вони вчаться музиці: Отілія – скрипалька, Тонік – піаніст.
Тут він пише Дев’яту симфонію – свою останню симфонію, якій сам ще до прем’єри дав програмний заголовок «З Нового Світу». Цей твір відрізняється багатством поетичної фантазії, монументальністю форм, технічною майстерністю. Вперше симфонія прозвучала 15 грудня 1893 в нью-йоркському Карнегі-холі.
«З Нового Світу» є кращою симфонією Дворжака і одним з найпопулярніших творів світового репертуару. Нема диригента чи оркестру, які б не любили і не грали цю симфонію. Завдяки Дев’ятій симфонії «З Нового Світу», квартету для струнних фа мажор – «Американському» і іншим творам, написаним в Америці (включаючи і найбільш відомий в світі «Віолончельний концерт сі мінор»), Дворжак став найпопулярнішим автором на цьому континенті, відкривачем джерела натхнення для серйозної музики, про існування якого Америка не підозрювала.
Прославився Дворжак і в Англії, де з часів Генделя встановилася певна традиція створення великих вокально-інструментальних творів. Саме для Англії композитор у наступні десять років написав ряд великих творів для хорів і солістів з оркестром (кантату «Весільні сорочки», ораторію «Свята Людмила», «Реквієм»).
Помер композитор 1 травня 1904 року. Дворжак був дуже скромним за вдачею, надзвичайно побожним, любив природу (його пристрастю були голуби, яких він тримав у своєму літньому будинку). Він захоплювався локомотивами і пароплавами, ритмом життя великих міст, хоча часто втікав з них в сільську глушину. Але насамперед він був композитором. У якому б жанрі Дворжак не пробував себе, скрізь він був індивідуальний. Він – найбільш часто виконуваний і найвідоміший чеський композитор, його винахідливість у музиці дуже велика, а краса мелодій – неповторна.