Антоніо де Торрес (1817-1892)
В історії класичної гітари немає більш відомої особистості, ніж Антоніо де Торрес (1817-1892), відомий як Торрес – гітарний майстер, який створив інструменти, що стали стандартом для класичної гітари, яку ми знаємо сьогодні.
Можливо, що відкриття, які ми асоціюємо з ім’ям Торреса були зумовлені. Гітара могла еволюціонувати тільки у напрямку до такої гармонійної форми, яку Торрес і створив і особистого внеску майстра немає як такого. Проте, своїм розумом і ремісничим мистецтвом, Торрес прискорив процес, послідовно вибираючи оптимальні поєднання розмірів і матеріалів у гітарі, можливих на той час.
Винаходи Торреса повернули гітару до життя в той час, коли було очевидно, що вона програє конкуренцію більш гучним і драматичним інструментам.
Коли в 1869 році він продав гітару Франциско Тáррезі, гітара витіснялася з музичних салонів піаніно і ледве трималася в концертних залах. В Іспанії ж, яка чинила опір піаніно, гітара, проте, асоціювалася з селянами, циганами і тими, хто невибагливо грав у шинках.
Тáррега розумів романтичні настрої того часу, потребу через музику виражати сильні внутрішні переживання особистості – драматичність музики. І в гітарі Торреса він придбав інструмент з необхідним запасом динаміки і глибиною звуку, щоб реалізувати цю потребу.
Життя людини, яка прийшла з нізвідки, змінила світ, а потім померла у злиднях, безумовно, обросла легендами. Кожен, хто цікавиться історією гітари, багато в чому зобов’язаний Жозе Л. Романіллосу за біографію Антоніо де Торреса: «Гітарний Майстер: Його Життя і Робота» (Guitar Maker: His Life and Work). Автор встановив багато фактів з життя Торреса, хоча характер майстра так і залишився невизначеним.
Антоніо де Торрес був сином збирача податків, народився в селі на півдні Іспанії в червні 1817 року. У 12 років він вже був підмайстром у столяра, коли навчання закінчилося призовом до армії. Але зв’язки батьків швидко допомогли молодому Антоніо залишити виконання патріотичного обов’язку. У лютому 1835 він поспішно одружується, ухиляючись від подальшої служби.
Молода пара живе у Вера, приблизно 60 миль на північ. Там вони потрапляють в боргову яму, заклавши своє майно. Але біда була ще попереду. Близько 1843 через хворобу він втрачає свою дружину і двох дочок. Залишивши свою першу дочку зі своїми родичами, він їде в Севілью шукати роботу.
Є неточні дані, що між 1836 і 1842 роками Торрес ймовірно навчався виготовленню гітар в Гранаді, можливо, у місцевого гітарного майстра Хосе Пернаса.
І тільки в 1850 році він піднімає виготовлення гітар на професійний рівень за порадою Хуліана Аркаса (1832-1882), молодого гітариста. У своїй майстерні в Севільї він виготовляє серію чудових гітар, в тому числі «La Leona», гітара зроблена в 1856году, і інші наступні інструменти на яких грали Тáррега і Льобет. У 1858 році Торрес виграє бронзову медаль на виставці в Севільї за незвичайним чином оформлену гітару з клена «Пташине око».
У цей час він сам собі присуджує титул «Дон», що поширюється між гітарними майстрами і майстрами інших професій. У 1868 році Торес знову одружується. Наступного року Торрес продає гітару Тáррезі, на якій той грає 20 років, поки дека на ній не виходить з ладу. Згодом ця гітара буде відремонтована Енріке Гарсіа. Тáррега був гітаристом з величезним впливом і авторитетними послідовниками.
Але підтримка Тáрреги мало відбилася на фінансовому становищі Торреса. І близько 1870 року він повертається на батьківщину і відкриває китайський магазинчик.
Після смерті своєї другої дружини в 1883 році Торрес подвоює кількість виготовлених ним гітар, випускаючи приблизно по 12 штук на рік до самої своєї смерті в 1892 році.
У той час його руки тряслися так сильно, що він просив допомогти йому молодих друзів з місцевого приходу в найбільш ретельній роботі.
Він помер у листопаді 1892 року. Хоча він і придбав три будинки в останній період свого життя, виручка від їх продажу навіть не покрила його борги.
Велика кількість інновацій приписується Торресу в наші дні – від віялової системи до використання килкової механіки. Насправді ж геній Торреса полягав у тому, що він бачив найзначніші винаходи своїх років, удосконалював їх і зводив разом.
Найфундаментальнішою новація, яку ввів Торрес було збільшення розмірів гітари. Концертні гітари Торреса, що вийшли на початку 1850-х років мали деки на 20% більше, ніж ті концертні гітари, на яких грали Фернандо Сор і Діонісіо Агуадо кількома роками раніше. Додаткові області та на деці, і на корпусі гітари додали гітарі форму вісімки, форму, ефективність якої доведена. Деякі стверджували, що Торрес прийшов до такої форми геометричним шляхом. Нащадки Торреса, наприклад Романіллос, стверджували, що на таку форму його навела фігура молодої жінки з Севільї.
Підставка Торреса була ще одним кроком вперед, з 1857 року майстер використав особливу кісточку (нижній поріжок), яка дозволяла точно підлаштовувати висоту струн. Килкова механіка, хоч і не була надновим відкриттям, коли Торрес використовував її в 1856 році, проте вона не була звичайним явищем для Іспанії.
Торрес знав, що невелика вага – це необхідна властивість для коливних поверхонь інструменту. Широкі ж деки, як потенційно голосніші, так і важчі. Надмірне зменшення товщини деки, знижуючи їх вагу, призводить до небажаних наслідків у звуці. Рішення полягає у виготовленні дек, що були куполоподібної форми в обох напрямках, укріпленої дерев’яними ріпочками-пружинками. Ця знаменита система (віялова система) дерев’яних пружинок гарантувала стабільне положення деки, в той же час, дозволяючи їй відповідати вібраціям струн.
Ефективність системи була проілюстрована Торресом на експериментальній гітарі зробленій в 1862 році, боки і дно у якої були з пап’є-маше. Ця гітара проіснувала не довго, але ті хто чув її погодилися з посилом майстра, підтвердженим сучасними фізиками, що тільки дека по справжньому важлива у визначенні характеру звуку гітари.
Найбільш важливим рішенням був естетичний вибір. Торрес стверджував, що гітари призначені для серйозної музики повинні мати тільки витончену обробку. До цього гітари були і музичним інструментом, і частиною інтер’єру приміщення. Деки гітар XVIII і XIX століть були оброблені різними типами інкрустацій. За винятком ретельно інкрустованої гітари, з якою Торрес виграв бронзову медаль в 1858 році, більшість його гітар були прості в обробці, звичайно простота не торкалася функціональних частин інструменту.
Безпосередній ефект від роботи Торреса очевидний. Нова позиція при грі рекомендована Тáррегою, з піднятою лівою ногою підтримуючою гітару, якраз була наслідком збільшеного інструменту Торреса. Ця посадка дала гітаристам стабільність і спростила гру у високих позиціях на грифі. У той же час більш гучні і наповнені звуком гітари Торреса дозволили розширити можливості для динамічної і експресивної музики.
Гітара Торреса стала новим інструментом, з новими якостями, які дали новий поштовх у розвитку гітарної музики.