Едвард Гріг народився 15 червня 1843 року, він став четвертою дитиною у великій дружній родині. Його батьки були непоганими музикантами. Едварду виповнилося шість років, коли мати вирішила навчати його музиці.
Одного літнього ранку 1858 року до дачі консула Гріга прискакав вершник на арабському коні. Це був знаменитий Уле Булль – скрипаль і композитор, який приїхав в гості до свого старого друга.
У цю пору Булль вже завоював світову славу. Він концертував у Європі та Америці, грав власні обробки норвезьких народних пісень і танців, знайомив весь світ з мистецтвом рідної країни. Дізнавшись, що син Гріга дуже любить музику і навіть пробує складати, скрипаль негайно посадив хлопчика за рояль.
Результат прослуховування виявився зовсім несподіваним і для Едварда, і для його батьків. Коли Гріг закінчив грати, Уле Булль підійшов до нього, ласкаво поплескав по щоці і сказав: «Ти повинен їхати в Лейпціг і стати музикантом».
На одній із старовинних вуличок Лейпцига оселився в приватному пансіоні юний Едвард… Розпочалися заняття. Перші успіхи, перші розчарування. Важко сказати, чого було більше.
У той час в Лейпцігській консерваторії викладали одні з кращих музикантів того часу. Ідолом Едварда став Ернст Венцель. Займався Едвард і у знаменитого піаніста Ігнаца Мошелеса, який теж дуже багато чому навчив Гріга.
Юний музикант працював день і ніч, ледь знаходячи час для їжі. Такі заняття виявилися непосильними для слабкого від природи організму Едварда. Навесні 1860 Гріг тяжко захворів. Здоров’я було підірване, і було досить незначної застуди, щоб почався важкий плеврит. Довелося повернутися на батьківщину, в Берген. Уважне лікування і турботливий догляд рідних підняли Едварда, але наслідки хвороби залишилися. Все життя Гріг страждав на туберкульоз, а в останні роки дихав лише частиною одної, лівої легені: праве було абсолютно зруйноване.
У 1862 році Гріг закінчив консерваторію. На випускному іспиті він грав свої мініатюри. Актовий концерт проходив в «Гевандгаузі», в урочистій обстановці, і Гріг дуже хвилювався. Але іспит він склав блискуче. Його п’єси сподобалися і публіці і професурі. Хвалили і чуйне, тонке виконання. Гріг отримав диплом композитора та піаніста. Однак сам він до своїх творів ставився дуже суворо, набагато суворіше, ніж інші.
Тепер Гріг повертався на батьківщину повний надій, високих прагнень, готовий до боротьби за культуру, за розквіт скандинавського мистецтва. Зимовий сезон 1862-1863 року порадував Бергенських любителів музики новинкою: відбувся перший концерт із творів Едварда Гріга.
Успіх був дуже великий. Слухачів полонили щирість, свіжість, безпосередність музики молодого композитора, його мелодійний дар. Жителі Бергена могли пишатися талановитим музикантом.
Величезне значення для Гріга мало його знайомство з молодим талановитим норвезьким композитором Рікардом Нурдроком. Воно відбулося взимку 1864 року. Нурдроком був старший Гріга всього на один рік, але у нього вже цілком склалися погляди на мистецтво. Нурдроком вважав, що немає музики «взагалі скандинавської», що музика датська, норвезька, шведська самостійні і кожна має свої відмінні національні особливості. На думку Нурдрокома, композиторам слід перш за все дбати про розвиток самобутніх національних рис музики свого народу, а не наслідувати німецьких композиторів, хоча б і таким відомих, як Шуман і Мендельсон…
Молоді люди швидко подружилися. Гріг і Нурдроком хотіли не тільки писати музику, а й пропагувати її. З цією метою вони організували в Копенгагені музичне товариство, яке мало знайомити публіку з творами молодих композиторів Данії, Швеції та Норвегії. Його назвали «Суспільством Евтерпи» на честь музи – покровительки музики. Як завжди, Гріг багато працював. Але встиг написати він лише один твір – концертну увертюру «Восени», так як раптово його звалила лихоманка.
Один з романсів Гріг присвятив своїй кузині Ніні Хагеруп. Ніна жила в Копенгагені з матір’ю, відомою драматичною актрисою Верліг Хагеруп. Від матері вона успадкувала сценічне обдарування. У неї був чудовий голос, і вона мріяла про сцену, про спів, про те, щоб знайомити публіку з талановитими творами сучасних композиторів. Ніна чудово виконувала романси Гріга.
Молоді люди любили один одного, але мати Ніни не хотіла й чути про шлюб. Вона бажала для своєї дочки більш солідного чоловіка, а не нікому не відомого композитора. «У нього нічого немає, і він пише музику, яку ніхто не хоче слухати», – скаржилася вона своїй приятельці. Гріг мав довести матері Ніни, що вона помиляється. У 1866 році він приїхав до Кристіанії і, перш за все, вирішив дати концерт, щоб отримати популярність. Це був справжній норвезький концерт. І публіка і преса були в захваті.
«Цей гарний початок додав мені мужності, віри в майбутнє», – згадував Гріг. Незабаром Філармонічне суспільство Кристианії запросило Грига на посаду диригента. З’явилися і запрошення давати уроки. Тепер молодий музикант міг вважати себе матеріально забезпеченим. Молоді люди отримали згоду на шлюб. Весілля відсвяткували 11 червня 1867 року.
Почалася найчудовіша пора в житті композитора – розквіт таланту, наступ творчої зрілості. Нові твори завойовують визнання публіки. Це і нові романси, і перша зошит «Ліричних п’єс», і збірник норвезьких танців, в яких відбилися враження Гріга від поневірянь по рідній країні.
Незабаром після свого вдалого концертного дебюту в столиці Норвегії Гріг із захопленням зайнявся громадською діяльністю. За його активної участі 14 січня 1867 в Кристіанії відбулося відкриття Музичної академії – першого норвезького музичного навчального закладу. У 1871 році разом з молодим норвезьким композитором Іуханом Свенсеном, теж вихованцем Лейпцігської консерваторії, Гріг організовує Музичне товариство, що об’єднало музикантів-виконавців. Скоро це товариство стає найважливішим центром концертного життя не тільки Кристіанії, а й всієї Норвегії.
Після повернення з Риму Гріг написав свій перший музично-драматичний твір – «У врат монастиря» на текст Бйорнсона. Композитор присвятив його Лісту. Слідом за ним, в тому ж 1871 році, з’явилася мелодрама «Бергліот», також за поемою Бйорнсона. Сюжет її письменник почерпнув в одній із стародавніх ісландських саг.
Потім увагою Грига знову заволодів твір Бйорнсона, на цей раз його драма «Сігурд Юрсальфар», що оповідає про події далекого минулого Норвегії. Гріг натхненно працював над «Сігурдом». Музика до драми була закінчена в надзвичайно короткий термін – всього за вісім днів.
Гріг мріяв про створення національної норвезької опери. Він хотів написати її у співпраці з Бйорнсоном. Однак задумом цього повністю так і не вдалося здійснитися. У 1873 році поет надіслав Грігу три перші сцени майбутньої опери «Улаф Трюгвасон». Наступні сцени були написані Бйорнсоном. Спочатку він виїхав за кордон, потім Гріг захопився роботою над музикою до «Пер Гюнт»… Багато років по тому ці три сцени були оркестрована і виконані.
До поетичних сторінок творчості Гріга відноситься його вокальна лірика. І в ній багато що пов’язане з ім’ям Бйорнсона. Чудесні романси «За добру пораду», «Принцеса», «Таємна любов», «Перша зустріч» написані на його вірші. Багато творів Бйорнсона надихнули композитора.
Влітку 1898 Гріг організував у Бергені перший норвезький музичний фестиваль. Активну участь у ньому взяли всі норвезькі композитори, всі великі музичні діячі. У Берген, на запрошення Гріга, прибув з Голландії прославлений в той час оркестр під управлінням всесвітньо відомого диригента Віллема Менгельберга.
Великий розмах і видатний успіх Бергенського фестивалю привернули до батьківщини Гріга загальну увагу. Норвегія могла тепер вважати себе рівноправною учасницею музичного життя Європи. І це було величезною заслугою Гріга.
«Норвегія, Норвегія! Нехай Ібсен сто раз стверджує, що краще належати до великої нації. Я, можливо, і погодився б з ним у практичному сенсі, але ні на йоту більше. Бо, з ідеальної точки зору, я не хотів би належати до жодної іншої нації на світі. Я відчуваю, що чим старшим я стаю, тим більше люблю Норвегію…» Ці слова Гріга, які ми читаємо в одному з його листів останніх років життя, не розходилися з дійсністю.
У цей час ще більше посилилося прагнення композитора займатися обробкою справжніх народних пісень, найяскравіших зразків норвезького фольклору. Гріг повертається і до старих записів часів подорожей з Буллем, робить перекладання їх для фортепіано, прагнучи зберегти всі особливості норвезького народного музикування.
15 червня 1903 Гріг святкував своє шістдесятиріччя. З усіх боків надходили численні гарячі побажання здоров’я, щастя, довгих років життя, дружні знаки любові та поваги.
Він отримав п’ятсот телеграм і листів з багатьох країн світу.
У 1906 році Гріг знову розпочинає велике турне: концерти в Празі, Лондоні, Амстердамі, а навесні 1907 року – Берлін, Кіль, Мюнхен. Це його останні виступи. У травні Гріг повертається до Норвегії, в Тролльгауген. У середу, 4 вересня 1907 року, рано вранці Гріга не стало.