В особі Михайла Глінки російська музична культура вперше отримала композитора світового значення. Спираючись на багатовікові традиції російської народної та професійної музики, досягнення та досвід європейського музичного мистецтва, Глінка завершив процес формування національної композиторської школи, ставши першим російським композитором-класиком.
Михайло Іванович Глінка (з рос. Михаил Иванович Глинка) народився 1 червня 1804 в селі Новоспаському, маєтку своїх батьків, що на Смоленщині, у родині польського походження (його прадід був польським шляхтичем з роду Глінків).
Систематичне навчання музиці почалося досить пізно та натому ж рівні, що і навчання загальних дисциплін. Першою вчителькою Глінки була гувернантка Варвара Федорівна Кламер.
Про своє становлення як композитора Глінка пише в своїх «Записках» – чудовому зразку мемуарної літератури. Головними враженнями дитинства він називає російські пісні (вони були «Першою причиною того, що згодом я став переважно розробляти народну російську музику»), а також кріпацький оркестр дядька, який він «любив найбільше». Хлопчиком Глінка грав у ньому на флейті та скрипці, а ставши дорослішим, диригував. «Живим поетичним захопленням» наповнювали його душу дзвін і церковний спів. Юний Глінка непогано малював, пристрасно мріяв про подорожі, вирізнявся жвавістю розуму і багатством фантазії.
Сприятливий вплив на Глінку мало перебування в Петербурзькому благородному пансіоні (1817-22 роки), який славився прогресивно мислячими викладачами. Його вихователем в пансіоні був В. Кюхельбекер.
У ідейно-художньому формуванні майбутнього композитора чималу роль зіграла російська література, безпосереднє спілкування з О. Пушкіним, В. Жуковським, А. Дельвігом, А. Грибоєдовим, В. Одоєвським, А. Міцкевичем. Глінка бере уроки фортепіанної гри у Дж. Філда, а потім у Ш. Майера, навчається співу, грі на скрипці. Часто буває у театрах, відвідує музичні вечори, музикує в 4 руки з братами Вієльгорськими, А. Варламовим.
У 1822 році, після закінчення пансіону, з’являється перший твір Глінки як композитора – варіації для арфи або фортепіано на тему з опери “Швейцарське сімейство”, австрійського композитора Вейгля.
Саме в цей час були написані відомі романси та пісні: “Не искушай меня без нужды” (на слова Е.А.Баратинського), “Не пой, красавица, при мне” (на слова А.С.Пушкіна), “Ночь осенняя, ночь любезная” (на слова А.Я.Римського-Корсакова) та інші.
У 1823 році Глінка здійснює подорож по Кавказі. А у 1830 році Глінка їде до Італії, по дорозі затримавшись в Німеччині. Приїхавши до Італії, Глінка поселився в Мілані, який був у той час центром музичної культури.
Тут він перебуває у полоні нових вражень – відвідуючи кожну оперну постановку, кожен концерт. В Італії Глінка зближується з В. Белліні, Г. Доніцетті, зустрічається з Ф. Мендельсоном, пізніше серед його друзів з’являться Г. Берліоз, Дж. Мейєрбер, С. Монюшка. У цей час з’являються його п’єси на теми популярних опер, інструментальні ансамблі.
У липні 1833 року Глінка залишає Італію, по дорозі до Берліну він зупиняється у Відні. В Берліні Глінка вдосконалює свої музично-теоретичні знання у знаменитого на той час теоретика Зігфріда Дена.
Саме тут, далеко від батьківщини, Глінка повною мірою усвідомив своє справжнє призначення. «Думка про національну музику … більше і більше прояснювалася, виник намір створити російську оперу».
Цей задум здійснився після повернення до Петербурга – у 1836 році була завершена опера «Іван Сусанін». Її сюжет, підказаний Жуковським, давав можливість втілити надзвичайно захоплюючу Глінку ідею подвигу в ім’я порятунку батьківщини.
Прем’єра опери 27 листопада 1836 року була сприйнята передовими діячами російської культури як подія великого значення.
Окрилений успіхом, відразу ж після прем’єри «Івана Сусаніна» Глінка починає роботу над оперою «Руслан і Людмила» (на сюжет поеми Пушкіна).
Однак всілякі обставини: невдале одруження (одружується у 1835 році на Марії Петрівні Івановій), що завершилося розлученням; найвища милість – служба в Придворній співацькій капелі, яка забирала багато сил; трагічна загибель Пушкіна на дуелі зруйнувала плани спільної роботи над твором, – все це не сприяло творчому процесу.
Одночасно з’являються й інші твори – романси на вірші Пушкіна, вокальний цикл «Прощання з Петербургом» (на вірші Кукольника), перший варіант «Вальсу-фантазії», музика до драми Кукольника «Князь Холмський».
У цей час Глінка працює в якості співака та вокального педагога. Він пише «Етюди для голосу», «Вправи для удосконалення голосу», «Школу співу». Серед його учнів С. Гулак-Артемовський, Д. Леонова та інші.
Прем’єра опери «Руслан і Людмила» 27 листопада 1842 року була зустрінута дуже критично. Вороже зустріла оперу аристократична публіка на чолі з імператорською родиною.
У 1844 році Глінка знову вирушає у подорож до Європи – спочатку до Парижа (1844-45 роки), а потім до Іспанії (1845-47 роки).
Іспанські враження надихнули Глінку на створення двох симфонічних п’єс: «Арагонської хоти» (1845 рік) і «Спогади про літню ніч в Мадриді» (1848-51 роки). Одночасно з ними у 1848 році з’являється знаменита «Камаринська» – фантазія на теми двох російських пісень. З цих творів веде свій початок російська симфонічна музика.
Останні роки життя Глінка проводить в Росії (Новоспаське, Петербург, Смоленськ) та за кордоном (Варшава, Париж, Берлін).
Помирає Глінка 15 лютого 1857 року в Берліні. Його прах був перевезений у Петербург, та захоронений на кладовищі Олександро-Невської лаври.