Творчий шлях Й. Гайдна – великого австрійського композитора, старшого сучасника В. А. Моцарта і Л. Бетховена – тривав близько п’ятдесяти років та охопив всі етапи розвитку віденської класичної школи – від її зародження в 1760-х роках аж до розквіту творчості Бетховена на початку 19-го століття. Разом з Моцартом та Бетховеном Гайдн сформував і довів до рідкісного рівня досконалості стиль так званого віденського класицизму. Початки цього стилю лежать ще в епосі бароко, а пізній його період, виражений у творчості Гайдна, Моцарта та Бетховена, підводить безпосередньо до епохи романтизму.
Франц Йозеф Гайдн (з нім. Joseph Haydn) народився 31 березня або 1 квітня 1732 року в селянській родині в Рорау (область Бургенланд, Нижня Австрія). Його батько, Матіас Гайдн, був каретним майстром, мати, Марія Коллер, служила куховаркою в сім’ї графа Харраха, власника маєтку в Рорау.
Згадуючи про своє дитинство, Гайдн у 1776 році писав: “Мій батько … був великим прихильником музики та грав на арфі, зовсім не знаючи нот. У п’ять років я безпомилково міг заспівати його прості мелодії, що підштовхнуло батька доручити мене турботам нашого родича , ректора школи в Гайнбурзі, щоб я вивчив основи нотної грамоти та інші необхідні для юнацтва науки … Коли мені виповнилося сім років … капельмейстер фон Ройтер (1708-1772 роки), проїжджаючи через Гайнбург, випадково почув мій слабкий, але гарний голос. Він забрав мене з собою і визначив у капелу (собору cв. Стефана у Відні), де, продовжуючи освіту, я вчився співати, грати на клавесині та скрипці, до того ж у дуже хороших вчителів. До вісімнадцяти років я з великим успіхом виконував сопранові партії, і не лише у соборі, але і при дворі. Коли у мене пропав голос, мені довелося аж вісім років бідувати … Я писав переважно ночами, не знаючи, чи маю я який-небудь дар до композиції чи ні, і записував свою музику старанно, але не зовсім правильно. Так тривало доти, доки мені не пощастило вивчати справжні основи мистецтва у пана Порпори (1685-1766 роки), який тоді жив у Відні”.
У 1759 р. Гайдн отримав місце капельмейстера у графа І. Морцина. Для його придворної капели були написані перші інструментальні твори (симфонії, квартети, клавірні сонати).
Коли в 1761 р. Морцін розпустив капелу, Гайдн уклав контракт з П. Естергазі, багатим угорським магнатом, покровителем мистецтв. В обов’язки віце-капельмейстера, а через 5 років княжого обер-капельмейстера, входило не тільки написання музики. Гайдн мав проводити репетиції, стежити за порядком в капелі, відповідати за збереження нот і інструментів і т. інш.
Всі твори Гайдна були власністю Естергазі; композитор не мав права писати музику на замовлення інших осіб, не міг вільно залишати володіння князя. (Гайдн жив у маєтках Естергазі – Ейзенштадт і Естергазі, часом виїжджаючи до Відня.) Однак багато переваг і, перш за все, можливість розпоряджатися прекрасним оркестром, що виконував всі твори композитора, а також відносна матеріальна і побутова забезпеченість схилили Гайдна прийняти пропозицію Естергазі.
Майже 30 років залишався Гайдн на придворній службі. У принизливому становищі княжого слуги він зберіг гідність, внутрішню незалежність і прагнення до безперервного творчого вдосконалення. Живучи далеко від світу, майже не стикаючись з широким музичним світом, він став за час служби у Естергазі найбільшим майстром європейського масштабу. Твори Гайдна з успіхом виконувалися в найбільших музичних столицях.
Поступово слава про Гайдна поширюється по Європі, чому великою мірою сприяла діяльність віденських фірм, що займалися видавництвом нот і продавали свою продукцію на території всієї Австро-Угорської імперії. Багато зробили для поширення музики Гайдна і австрійські монастирі; копії різних його творів зберігаються у деяких монастирських бібліотеках у Австрії та Чехії. А паризькі видавці друкували твори Гайдна взагалі без його згоди. Сам Гайдн у більшості випадків зовсім не знав про ці видання і, звичайно, не отримував від них ніякого прибутку.
У 1770-х роках оперні вистави в Естерхазі поступово переростають в постійні оперні сезони; їх репертуар, що складався в основному з опер італійських авторів, розучувався та виконувався під керівництвом Гайдна. У цей період з’являються опери Гайдна. Зокрема, у 1777 році виходить його опера “Місячний світ” по п’єсі К.Гольдоні.
В середині 1780-х років виходять його шість симфоній, що отримують назву «Паризьких».
Зимові місяці Гайдн проводив у Відні, де у 1781 році познайомився і подружився з Моцартом. Ця дружба трималась на глибокій внутрішній спорідненості, розумінні і взаємній повазі, та найкращим чином позначилася на творчому розвитку обох композиторів.
У 1785 році Моцарт присвятив Гайдну шість своїх чудових струнних квартетів.
У 1790 році Антон Естергазі, спадкоємець померлого князя П. Естергазі, не відчуваючи особливої любові до музики, розпустив капелу. Гайдн, повністю звільнившись від служби, зберігши звання капельмейстера, став отримувати згідно заповіту старого князя пожиттєву пенсію.
І.П.Заломон, німець за походженням, працював в Англії і добився там великого успіху в організації концертів, поспішив прибути до Відня укласти з Гайдном контракт.
У 1790-х роках Гайдн зробив дві гастрольні поїздки в Лондон (1791-92 роки, 1794-95 роки). Написані з цієї нагоди 12 «Лондонських» симфоній завершили розвиток цього жанру в творчості Гайдна, затвердили зрілість віденського класичного симфонізму (дещо раніше, в кінці 1780-х роках з’явилися 3 останні симфонії Моцарта) і залишилися вершинними явищами в історії симфонічної музики.
Однією з них була знаменита симфонія Сюрприз N104 “Сюрприз”, “симфонія з ударом литавр”: в її повільній частині ніжна лірична мелодія несподівано переривається оглушливим ударом литавр. Також для Англії композитор склав чудовий хор “Буря” (“The Storm”) на англійський текст та “Концертну симфонію” (“Sinfonia concertante”).
Дорогою додому влітку 1792 року Гайдн, проїжджаючи через Бонн, знайомиться з Л. ван Бетховеном і бере його в учні; старіючий майстер відразу розпізнає масштаби дарування юнака і в 1793 передрікає, що “він буде визнаний коли-небудь одним з найкращих музикантів Європи, а я буду з гордістю називати себе його вчителем”.
Під враженням почутих в Лондоні ораторій Г. Ф. Генделя були створені 2 світські ораторії – «Створення світу» (1798 рік) і «Пори року» (1801 рік).
Після повернення з Англії у 1795 році Гайдн ще якийсь час працює капельмейстером при дворі Естерхазі, де у той час керує князь Міклош II. Тоді з’являються шість останніх його мес, в тому числі Нельсонівска, яка завжди і скрізь користувалася особливою симпатією публіки.
Останні роки життя Гайдна пройшли у Відні та її передмісті Гумпендорфі. Помирає видатний композитор 31 травня 1809 року у Відні.
Творча спадщина композитора – величезна. Це близько 1000 творів у всіх жанрах і формах, що існували в музиці того часу (симфонії, сонати, камерні ансамблі, концерти, опери, ораторії, меси, пісні і ін.).
Великі циклічні форми – 104 симфонії, 83 квартети, 52 клавірні сонати – складають основну, найдорогоціннішу частину творчості композитора, визначаючи його історичне місце.
Стиль Гайдна органічно пов’язаний з грунтом, на якому він виріс, – з Віднем, великою австрійською столицею, яка була для Старого Світу своєрідним “плавильним казаном”: італійська, південно-німецька та інші традиції сплавлялися тут в єдиний стиль.
Віденські композитори середини 18 ст. мали у своєму розпорядженні кілька різних стилів: один – “суворий”, що призначався для мес і іншої церковної музики: у ньому головна роль належала поліфонічному письму; інший – оперний: у ньому італійський вплив зберігався аж до часів Моцарта.
Виходячи з цих умов Гайдн швидко створив власний стиль, притому єдиний для всіх жанрів, чи то меса або кантата, вулична серенада або клавірна соната, квартет або симфонія. Сам Гайдн розказував, що найбільший вплив на нього мав Карл Філіп Еммануель Бах, син Йоганна Себастьяна. Стосовно ж гайднівських симфоній, то вони безпосередньо пов’язані з австрійською традицією.