Творчість Шумана позначила зрілий етап музичного романтизму з його загостреною увагою до відображення складних психологічних процесів людського життя. Фортепіанні та вокальні цикли Шумана, багато з камерно-інструментальних, симфонічних творів відкрили новий художній світ, нові форми музичного вираження. Музику Шумана можна уявити собі як низку надзвичайно містких музичних миттєвостей, що відобразили мінливі і дуже тонко розрізнені душевні стани людини.
Роберт Шуман (з нім. Robert Schumann) народився 10 червня 1810 року у провінційному саксонському містечку Цвіккау у сім’ї видавця та книготорговця Августа Шумана. Батько Шумана, людина інтелігентна та непересічна, підтримував художні нахили свого молодшого сина. Відомо, що він навіть їздив у Дрезден до Вебера, щоби вмовити того керувати музичним вихованням сина. Вчителем Шумана був органіст І.Г.Кунтш.
Шуман починає писати в семирічному віці, але він рано звернув на себе увагу як перспективний піаніст і довгий час у центрі його музичної діяльності було фортепіанне виконавство.
Величезне місце в духовному розвитку юнака займали літературні інтереси. У шкільні роки на нього справили глибоке враження твори Гете, Шіллера, Байрона і давньогрецьких трагіків. Пізніше його літературним кумиром став напівзабутий нині улюбленець німецьких романтиків Жан Поль (справжнє прізвище Й.П.Ріхтер). Перебільшена емоційність цього письменника, його прагнення до зображення незвичайного, неврівноваженого, його своєрідна мова, переобтяжена складними метафорами, зробили великий вплив не тільки на літературний стиль Шумана, але і на його музичну творчість.
Єдність літературних і музичних образів є однією з найхарактерніших рис шуманівського мистецтва.
Після смерті батька в 1826 році життя композитора перетворилося, за його власними словами, в «боротьбу між поезією і прозою».
Під впливом матері і опікуна він у 1828 році по закінченні гімназичного курсу поступає на юридичний факультет Лейпцігського університету.
Заняття з відомим фортепіанним педагогом Ф. Віком, відвідування концертів в Лейпцігу, знайомство з творами Ф.Шуберта сприяли рішенню присвятити себе музиці.
У 1830 році Шуман вперше почув Паганіні і зрозумів, які грандіозні можливості закладені у виконавському мистецтві. Під враженням гри великого артиста Шуманом опанувала спрага музичної діяльності. Тоді, навіть не маючи керівника по композиції, він береться за написання твору. Прагнення створити виразний віртуозний стиль викликало згодом до життя «Етюди для фортепіано за Каприсами Паганіні» і «Концертні етюди за Каприсами Паганіні».
Перебування в Лейпцігу, Гейдельберзі (куди він перевівся в 1829 році), поїздки у Франкфурт, Мюнхен, де він знайомиться з Гейне, літня подорож по Італії – все це розширює його загальний кругозір.
У 1830 році душевний розлад композитора, вимушеного займатися юриспруденцією, призводить до того, що Шуман залишає Гейдельберг і знову повертається в Лейпціг до Віка, щоб цілком і назавжди присвятити себе музиці.
Роки, проведені в Лейпцігу (з кінця 1830 року до 1844-го), найбільш плідні у творчості Шумана. Він серйозно пошкодив руку, і це позбавило його надії на кар’єру віртуозного виконавця (Шуман винайшов апарат, що дозволяв розвивати четвертий палець. Працюючи багато годин поспіль, він безнадійно пошкодив праву руку).
Тоді весь свій видатний талант, енергію і пропагандистський темперамент він звернув на композицію і музично-критичну діяльність.
З 1831 року Шуман систематично бере уроки композиції у Г. Дорна, вивчає творчість Й.С.Баха і Л. ван Бетховена. Сміливий, самобутній, закінчений стиль його перших творів здається майже неправдоподібним. «Метелики» (1829-1831), варіація «Аbegg» (1830), «Симфонічні етюди» (1834), «Карнавал» (1834-1835), «Фантазія» (1836), «Фантастичні п’єси» (1837), «Крейслеріана» (1838) і безліч інших творів 30-х років для фортепіано відкрили нову сторінку в історії музичного мистецтва.
На цей ранній період припадає також майже вся чудова публіцистична діяльність Шумана.
У 1834 році Шуман з допомогою своїх друзів стає редактором, а потім і видавцем «Нового музичного журналу», зібравши навколо себе однодумців, які виступали на сторінках журналу як давідсбюндлери – члени «Давидового братства» («Давідсбунда»). Він ставив своєю метою боротьбу з поверхневими творами композиторів-віртуозів, які заполонили концертну естраду того часу.
У своїх статтях, написаних в оригінальній художній формі – у вигляді сцен, діалогів, афоризмів тощо, – Шуман представляє читачеві ідеал істинного мистецтва, який він бачить у творах Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Ф.Шопена, Г.Берліоза, в музиці віденських класиків, у грі Н. Паганіні та юної піаністки Клари Вік – дочки свого вчителя.
Сам Шуман часто підписував свої рецензії іменами вигаданих Давідсбюндлерів Флорестана і Евсебія. Обидва героя – палкий, енергійний і іронічний Флорестан та юний елегійний поет і мрійник Евсебій – уособлювали собою дві сторони особистості самого композитора. У сюїті характеристичних п’єс «Карнавал» (1834-35 роки) Шуман створює музичні портрети Давідсбюндлерів – Шопена, Паганіні, Клари Вік (під ім’ям Кіаріна), Евсебія, Флорестана.
Творчим злетом музичного генія – твори «Фантастичні п’єси», «Танці Давідсбюндлерів», Фантазія до мажор, «Крейслеріана», «Новеллетти», «Гумореска», «Віденський карнавал», та боротьбою за право воз’єднатися з коханою Кларою Вік (її батько всіляко перешкоджав цьому шлюбу) ознаменувалися події другої половини 30-х років у житті композитора.
Прагнучи знайти більш широку арену для своєї музичної та публіцистичної діяльності, Шуман проводить сезон 1838-39 років у Відні, однак меттерніхівська адміністрація і цензура перешкодили виданню там журналу.
У 1840 році композитор одружується з Кларою Вік – видатною німецькою піаністкою, гра якої вражала не лише рідкісною технічною досконалістю, а й глибоким проникненням в авторський задум. Цей рік стає для Шумана роком пісень, за короткий час він створює більше 130 пісень, в числі яких найбільш видатні збірки та цикли – «Коло пісень» та «Любов поета» (на тексти Г.Гейне), «Мірти» (на вірші різних поетів), «Коло пісень» (на тексти Ейхендорфа), «Любов і життя жінки” (на вірші Шаміссо).
Натомість, 1841 рік вже проходить під знаком симфонізму – з’являються його чотири великі симфонічні твори – Перша симфонія, симфонія d-moll (відома як Четверта), «Увертюра, скерцо та фінал», перша частина фортепіанного концерту.
У 1842 році Шуман пише ряд прекрасних творів у камерно-інструментальній сфері – три струнних квартети, фортепіанний квартет, фортепіанний квінтет.
В 1843 році, з появою ораторії «Рай і Пері», Шуман опановує останню не порушену ним область музичного мистецтва – вокально-драматичну.
Творчість Шумана в 40-50-х роках проходить у чергуванні підйомів та спадів, багато в чому пов’язаних з нападами душевної хвороби, перші ознаки якої з’явилися ще в 1833 році.
У 1843 році Шуман викладає в Лейпцігській консерваторії, яка щойно відкрилась, з того ж року починає виступати як диригент.
Серед творів кінця 40-вих років зустрічаємо монументальні партитури, твори в контрапунктичному стилі під впливом Баха, пісенні та фортепіанні мініатюри.
Починаючи з 1848 року він складає хорову музику в німецькому національному дусі. Однак саме в роки найбільшої зрілості композитора виявилися суперечливі риси його художнього стилю.
В цей період Р.Шуман разом з дружиною багато гастролює, до її репертуару входять також твори чоловіка. У 1844 році Шуман разом із Кларою їздить до Росії, у 1846 році – до Праги, Берліна, Відня, а в 1851-1853 році – до Швейцарії та Бельгії.
У 1848-1849 роках він закінчує свою єдину оперу «Геновева», пише кращу з трьох частин музики до «Фауста» Гете (відому як перша частина) і створює один із своїх найбільш видатних творів – увертюру і музику до драматичної поеми Байрона «Манфред».
Великою подією останніх років життя Шумана була його зустріч з двадцятирічним Брамсом. Стаття «Нові шляхи», в якій Шуман передрікав своєму духовному наступникові велике майбутнє, завершила його публіцистичну діяльність.
У лютому 1854 року сильний напад хвороби призвів до спроби самогубства. Пробувши 2 роки в лікарні (Енденіх, поблизу Бонна), 29 червня 1856 року Шуман помер.