Каприччіо або каприс (іноді в множині: каприси, капрі або, італійською, Capricci, Capriccio), як правило, жвавий стиль музики, переважно вільної форми та структури. Музика швидка, інтенсивна і дуже часто віртуозна. Цей термін був вперше використаний 1561 року франко-фламандським композитором Жаке де Бершамом (Jacquet de Berchem), який використав його для назви своєї збірки мадригалів. Протягом 16 і 17-го століть термін часто використовувався для мадригалів, вокальної музики і для виключно інструментальної музики, зокрема для музики клавішних – клавесина, органа.
З часом термін каприс будуть використовувати для різних робіт:
- В епоху бароко часто називають каприччіо невеликі п’єси для клавесина, наприклад твори Джироламо Фрескобальді.
- Партита до мінор Йогана Себастьяна Баха закінчується Каприччіо, це контрапунктна п’єса жвавого, гумористичного характеру.
- Геніальний італійський скрипаль-віртуоз та композитор Нікколо Паганіні створив 24 Capricci – віртуозні скрипкові твори, які й по сьогодні вважаються вершиною майстерності. Відомо, що основою для них послужили 24 Каприси для скрипки соло його попередника – також скрипаля-віртуоза – П’єтро Локателлі.
- Луїджі Леньяні назвав свої 36 гітарних п’єс Capricci.
- Італійське каприччіо Петра Ілліча Чайковського та Іспанське каприччіо Миколи Римського-Корсакова представляють оркестрову версію цього жанру.
- Фортепіанні Capricci Йоганнеса Брамса вважаються одними з найбільш вдумливих і незвичайних творів пізнього періоду романтизму.
- Концерт Інтродукція та Рондо-каприччіозо Каміля Сен-Санса був написаний для скрипки з оркестром, а Блискучий каприс Фелікса Мендельсона – для фортепіано з оркестром.
- Француз Наполеон Кост написав чудовий Великий Каприс Opus 11, для гітари.
- Нарешті, оперний жанр – опера “Каприччіо” Ріхарда Штрауса.
