Дебют. Ви, напевно по звучанню здогадалися, що це слово французьке – début. Означає воно перший виступ артиста, початок його артистичної кар’єри. Дебютантом може бути і той, хто вперше пробує себе на якомусь новому терені. Кажуть, наприклад: “Цей відомий артист кіно вчора дебютував як співак”.
Ну а ті, хто захоплюється шахами, знають, що в шаховій грі дебютом називається початок партії, перші ходи.
Древ’яні духові музичні інструменти. До них ми відносимо: флейту, гобой, кларнет, фагот, контрфагот, англійський ріжок. Це одна з груп інструментів сучасного симфонічного оркестру. З народних інструментів – це дудка, сопілка, фрілка і ін.
Об’єднуюче поняття “дерев’яні” вельми умовне. Так, найдавніші народні духові інструменти робили з очерету і бамбука, кераміки та кісток тварин, морських раковин. Не менш винахідливі і сучасні майстри. Зараз роблять ці оркестрові інструменти з пластмаси, скла, металу.
Джаз. Сучасний музичний стиль, який виник в середовищі американських рабів – негрів, під впливом мелодій та ритмів їхніх африканських предків та європейської музичної культури. Назва стилю походить від колективів – jazz-band – у яких виконувалася така музика.
Батьківщиною джазу вважають Новий Орлеан. Там же з’явився найранніший з великого розмаїття стилів джазу – новоорлеанський.
Найвидатнішим композитором, якому вдалося органічно поєднати можливості класики та джазу став Дж.Гершвін – творець стилю симфоджаз.
Діапазон. Слово діапазон (dia pason) грецького походження і означає «через все», тобто – у музиці – через усі звуки. Під музичним діапазоном розуміється відстань від найнижчого звуку, який може відтворити інструмент чи голос, до найвищого.
Найбільший діапазон – у органу. Він включає діапазони всіх інших інструментів – і високих і низьких. Але окремі ділянки діапазону навіть на одному і тому ж інструменті звучать неоднаково. Так, наприклад, низькі, басові звуки у рояля важкі, неповороткі а високі подібні до маленьких дзвіночків. Різні відрізки діапазону, що відрізняються один від одного якістю звучання, називають регістрами. Зазвичай розрізняють три регістра – нижній, середній і верхній. Найбільш вживаний у більшості інструментів і співочих голосів середній регістр.
Дилетант. Любитель, непрофесіонал, поверхнево знає справу, – такий дещо зневажливий відтінок носить італійське слово dilettante. Воно застосовується до всіх видів людської діяльності, які вимагають професійного підходу, в тому числі дуже широко і до музики – до виконання і написання.
Дилогія. Серед кількох значень цього слова є і музичне. Воно полягає в об’єднанні двох цілком самостійних творів – опер чи симфоній – загальним задумом. Такі твори складають цикл і залежно від величини можуть виконуватися в один або два вечори.
Класичний приклад дилогії – лірична драма Г. Берліоза “Троянці”, що складається з двох частин: “Взяття Трої” і “Троянці в Карфагені”.
Дипломант. Людина, що отримала диплом, – це, звичайно, поняття універсальне. Всі музиканти, які закінчили вищі музичні навчальні заклади, – теж отримували дипломи і були дипломантами. Але дипломами також називаються відзнаки на всіляких виставках і конкурсах. А оскільки є музичні конкурси (виконавські, композиторські), то є лауреати та дипломанти цих конкурсів. Лауреатами називають тих, хто зайняв перші місця, а дипломанти – це ті, хто не стали лауреатами, але все ж їх виступи привернули увагу і були відзначені почесними дипломами учасників.
Диригент. Диригент не просто стежить, щоб всі грали узгоджено. Він ретельно продумує задум композитора – характер звучання музики. Він розучує твір з виконавцями, вказує, коли потрібно вступити тому чи іншому інструменту, як швидко чи повільно, голосно чи тихо повинен той грати.
Диригент потрібен в опері і в симфонічному оркестрі, у хорі і в ансамблі пісні і танцю – скрізь, де музику виконує великий колектив (французьке diriger – управляти, направляти, керувати). Хором керує диригент-хоровик – хормейстер.
Колись дуже давно ансамблем виконавців керував музикант, який грав на клавесині або органі. Він виконував свою партію і одночасно визначав темп, підкреслював ритм. Потім клавішний інструмент перестав приймати участь у виконанні оркестрових творів, і керівництво перейшло до першого скрипаля. І зараз подекуди можна побачити, що невеликим інструментальним ансамблем керує скрипаль. Але склад оркестру з часом все збільшувався, і скрипалеві стало не під силу, граючи самому, керувати таким великим колективом.
На початку XIX століття склалося поняття диригента оркестру, близьке нашому. Правда, у той час диригент ще стояв обличчям до публіки (вважалося непристойним повертатися до неї спиною). Тому доводилося стояти спиною до оркестру і диригувати, не бачачи оркестрантів.
Першими від цього незручного і для оркестру і для диригента положення відмовилися німецькі композитори Фелікс Мендельсон і Ріхард Вагнер.
На початку ж XIX століття композитори і диригенти Карл Марія Вебер, Людвіг Шпор та інші застосували вперше для диригування невелику дерев’яну паличку. Зробили вони це абсолютно незалежно один від одного. Новий спосіб диригування так сподобався, що паличка стала вірною помічницею диригента. Зараз, правда, деякі диригенти відмовляються від палички.
Диригент – це душа оркестру. Так само як, наприклад, різні піаністи, виконуючи одну і ту ж п’єсу, грають її по-різному, так і диригент може підкреслити у творі його класично ясні або романтично схвильовані теми, може виділити одні риси і пом’якшити, затушувати інші.
Тому диригент повинен бути освідченим музикантом: знати історію музики, історію інших мистецтв, бездоганно розбиратися в стилі твору, вільно орієнтуватися в епосі, в яку воно було створено. Диригент повинен володіти чудовим слухом, володіти якимось (а краще – якимись) музичним інструментом.
У XX столітті всесвітньо відомі такі диригенти, як Артуро Тосканіні, Віллі Ферреро, Герберт фон Караян та ін.
Дисонанс. Французьке слово dissonance походить від латинського dissono – «неструнко звучу». Цим музичним терміном називають таке поєднання двох або декількох звуків, яке утворює напружене, гостре співзвуччя.
До дисонуючих інтервалів відносять секунди, септіми, всі збільшені та зменшені інтервали. Дисонуючими акордами є ті, до складу яких входить хоча б один дисонуючий інтервал.
Духові музичні інструменти. Так називають музичні інструменти, в яких звук виникає завдяки коливанню повітря в порожнистій трубці. Одні з них прямі і порівняно короткі, як у кларнета, флейти або гобоя. Інші довгі, для зручності «згорнуті», як у фагота, валторни, труби. Одні виготовляються з дерева, інші – з металу.
І форма інструментів, і матеріал, з якого вони зроблені, мають велике значення: вони визначають характер, забарвлення звучання, тобто тембр. Особливу роль відіграє матеріал: адже звук у металу зовсім інший, ніж у дерева. Тому духові інструменти діляться на дві групи – дерев’яні (флейта, гобой, кларнет, фагот, контрфагот, англійський ріжок та ін.) й мідні (труба, валторна, тромбон, туба та ін.).
Але всі вони мають одну загальну особливість: на відміну від клавішних та струнних інструментів вони одноголосні. Кожен інструмент може виконати тільки одну мелодію. Тому в оркестрі застосовуються зазвичай по два і більше інструменти одного виду.
Дует. Дуже популярний термін, який означає виконання музики двома музикантами – двома співаками, двома інструменталістами чи співаком і інструменталістом.
Такий вид музикування настільки популярний, що для аматорів-виконавців спеціально пишуть п’єси або вокальні твори, які так і називаються “дуети”.
Однак це поняття насправді більш широке. Дует, наприклад, – один з типових номерів опери. Адже це те ж, що і діалог у п’єсі. Відповідно, якщо виникає необхідність спільного висловлювання героїв в ораторії або кантаті, виникає дует. Щось подібне буває і в симфонічній музиці. Особливо характерні подібні дуети для інструментальних концертів Й.С.Баха, Г.Ф.Генделя, А.Вівальді.