Фактура. На різних європейських мовах фактура означає характер матеріалу, пристрій, додавання, манеру письма, тканину тощо. В образотворчому мистецтві – це сукупність цілого ряду технічних прийомів художника: ведення кисті, накладення барвистих шарів, удари різця, полірування…
У музиці під фактурою розуміють характер музичного викладу, склад, тип взаємовідносин різних голосів музичної тканини. Фактура може бути акордовою, де всі голоси залежні один від одного і рухаються “стрункими рядами”; поліфонічною, де кожен голос самостійний; гомофонно-гармонічною, де один голос (мелодія) – головний, інші – підлеглі. Фактурні можливості музичної композиції дуже багаті. І ці три головних види фактури, які ми перерахували, можуть взаємодіяти один з одним, перемішуватися.
Фальцет. З італійської falso – «помилковий», або фістула – верхній регістр чоловічого голосу.
За межами звичайного діапазону чоловічого голосу знаходиться найвищий регістр, по висоті і тембру дуже подібний до жіночого голосу. Ці звуки відтворювати важко, тому вони виходять досить тихими.
До кінця XIX століття фальцетом користувалися оперні співаки-тенора, для надання співу особливого, умовного характеру.
Подібним прийомом користуються співаки тірольських народних пісень – так званих йодлі.
Фанфара. Закличні звуки труби, а також сама ця труба і є фанфара. Мелодія фанфари завжди будується на мажорному тризвуці, має святковий, урочистий характер.
Фанфари звучать на святкових церемоніях і на полюванні, на військових і спортивних парадах. Як знак торжества вони часто зустрічаються в професійній музиці, особливо в операх, наприклад в “Орфеї” К. Монтеверді, в “Аїді” Дж. Верді, в “Фіделіо” Л. Бетховена.
Фермата. Італійське слово «фермата» (fermata) означає зупинка, затримка. У музиці ним називається знак фермата. Він ставиться над нотою, акордом або паузою (рідше – в перевернутому вигляді під ними) і означає, що виконавець повинен в цьому місці збільшити тривалість звуку на свій розсуд.
Філармонія. Організації та спільноти, що займаються концертним виконанням музики, назва походить від двох грецьких слів: phileo (люблю) і harmonía (гармонія).
У 1666 році, наприклад, була заснована Болонська філармонічна академія – найавторитетніша музична академія Європи.
В XIX столітті в європейських країнах і в Америці поширилися філармонійні спільноти – громадські організації, завдяки яким суттєво активізувалися концертне життя і пропаганда симфонічної та ораторіальних музики.
Існують і народні філармонії, які об’єднують самодіяльні колективи і працюють на громадських засадах.
Філофоніст. Це любитель музики, який колекціонує грамзаписи. В збірках філофоністів інколи містяться рідкісні платівки із записами виконавців минулого.
Філофоністи об’єднуються в клуби і спільноти, беруть участь в музичних вечорах, охоче представляють для прослуховування записи зі своїх колекцій.
Фінал. Це заключна частина якоїсь дії. Великі музичні твори, які, по суті, теж є музичними діями, обов’язково мають фінали. Більш того, оскільки вирішальне значення для загального враження від твору має кінець (все інше, зрозуміло, не менш важливе), то досвідчені музичні драматурги намагаються надати йому особливу динамічність і яскравість. Разом з тим до фіналу увага слухачів дещо послаблюється, і тут композитору важливо не переускладнити свій задум, щоб не занадто втомити аудиторію. Однак фінал – це частина цілого, і його характер залежить від загальної концепції твору.
Фіналами також називають оперні сцени, якими закінчуються дії. Це, як правило, великі ансамблі або хори, в яких беруть участь всі персонажі.
Фіорітура. ”Барвисте” звучання цього слова відповідає його італійському значенню: fioritura значить “цвітіння”. У музиці фіоритурами називають пасажі та інші мелодичні прикраси, які, мов завитки, розмальовують основну мелодію.
Фісгармонія. Можливо вам доводилося бачити старовинний інструмент, який з вигляду схожий на фортепіано, а по звуку – на орган, то знайте, що це фісгармонія, яку раніше часто називали домашнім органом.
Початок слова (фіс-) походить від грецького слова physa (міхи). Повітря в міхи нагнітається спеціальними ножними педалями, які виконавець весь час поперемінно натискає. Фісгармонія була винайдена в 1784 році чеським органним майстром Ф. Кіршніком. Зараз фісгармоній випускають дуже мало, її з успіхом замінює електроорган.
Спеціальної музики для фісгармонії написано порівняно небагато. Її частіше використовували для виконання перекладів, для занять з хором і сольфеджіо.
Фокстрот. ”Лисиний крок” – буквальний переклад з англійської (fox – лисиця, trot – рись, швидкий крок). Цей американський салонний танець з’явився в 1912 році на основі регтайму і уанстепа. (One-step по-англійськи “один крок”. Так називається швидкий американський танець маршоподібного характеру, що виник близько 1910 року.) Злегка маршоподібний, з гострою пунктирною і дещо синкопованою ритмікою, фокстрот існує в двох різновидах: повільний і швидкий. Фокстрот отримав світову популярність. Його ритми як ознаки сучасної легкої музики зустрічаються і в серйозних симфонічних творах.
Фонотека. Це зібрання звукозаписів (грамплатівок, касет і т. д.). Фонотека – новий порівняно з усіма попередніми епохами вид зберігання мистецтва. З виникненням звукозапису і фонотек музичний світ людей став таким же багатим, як літературний і світ образотворчих мистецтв.
Фонотеки організуються також при музичних бібліотеках.
На нашому сайті ви також маєте змогу відвідати фонотеку із підбіркою найвідоміших творів європейських композиторів-класиків.
Форма музична. Стосовно музики про форму говорять у двох аспектах. У широкому форма – це звукове втілення твору: від характеру інтонацій і підбору тембрів, до загальної композиції і гармонійної мови. Кожна нота і кожна пауза несуть своє навантаження, все впливає на зміст цілого.
У більш вузькому, технологічному значенні формою називають будову твору, його композиційну структуру. На протязі розвитку професійної європейської музики кристалізувалась певна кількість музичних форм, які, з одного боку, відповідають оптимальним можливостям людського сприйняття, з іншого – вміщають величезну різноманітність музичних “сюжетів”, типів музичної драматургії. Багато принципів повторюються в різних формах: контраст матеріалу, повтор, варіювання. Основні музичні форми склалися в XVII-XVIII століттях. З різними змінами і модифікаціями вони продовжують жити і в сучасній музиці. Бувають і так звані вільні форми. Найбільш поширені такі форми: двухчастинна, трьохчастинна, варіаційна, рондо, соната, фуга.
Форшлаг. Німецьке слово Vorschlag означає “передудар”. Він утворюється, коли основному звуку мелодії передує легкий короткий звук, узятий за рахунок часу попередньої долі. Форшлаг є однією з мелодійних прикрас.
Фраза. Фраза в музиці дуже близька до фрази в мові. Це невеликий, більш-менш завершений відрізок мелодії, який складається з мотивів, як мовна фраза – з окремих слів.
Фуга. Цим словом, яке походить від латинського fuga – біг, втеча – називається багатоголосний поліфонічний твір.
В основі фуги лежить, як правило, одна музична тема – яскрава, що добре запам’ятовується. Тема ця звучить послідовно в різних голосах. Залежно від кількості голосів фуга може бути триголосною, чотириголосною і т. д.
Зустрічаються фуги, написані не на одну, а на дві або навіть три теми. Тоді вони називаються, відповідно, подвійними і потрійними.
Фуга – це вища, найскладніша форма поліфонічної музики.
Особливо часто звертався до фуги Й. С. Бах. Як правило, фуга становить мініатюрний цикл разом з прелюдією.
Іноді фузі передують інші форми, наприклад, фантазія, варіації або хорал.
Фуга може бути не тільки самостійним твором або частиною циклу, але і частиною або епізодом великого твору – симфонії, ораторії, кантати або реквієму. В симфонії частіше зустрічається фуга не в повному, закінченому вигляді, а побудова на кшталт фуги, що містить в собі перші проведення теми і переходить потім у музику гомофонного складу. Такі побудови носять назву фугато.
Маленька фуга називається фугетта.
