Народився видатний український композитор 10 березня 1842 року у с. Гриньки, що на Полтавщині, в заможній родині – батько служив полковником, а мати походила з поміщицького роду.
Значення творчості “класика української музичної культури” Миколи Лисенка важко переоцінити – адже широта таланту не обмежувалася лише написанням творів, – вже навчаючись у Харкові в гімназії, 1855 р. (Дмитрієв та Вільчек – його перші педагоги), він стає відомим піаністом – у його репертуарі твори Моцарта, Бетховена, Шопена, імпровізації народних українських пісень. У 1860-му році, перевівшись в Київський університет, він бере активну участь у громадському житті – займається етнографічною роботою, викладає в недільних школах, створює та керує студентським хором, організовує концерти.
Його сатирична опера-памфлет «Андріашіада» викликала в Києві громадський резонанс. У 1867-69 рр. Лисенко навчається в Лейпцігу, у консерваторії, де остаточно зміцнився в намірі присвятити своє життя служінню українській музиці. Виходять його дві збірки українських народних пісень, і він починає роботу над масштабним (83 вокальних твори) циклом «Музика до “Кобзаря”» Т. Г. Шевченка. Українська поезія, дружба з М. Коцюбинським, Л. Українкою, І. Франком стає могутнім художнім поштовхом для творчості Лисенка. Саме через українську поезію входить в його творчість тема соціального протесту, що визначила ідейний зміст багатьох його творів, починаючи з хору «Заповіт» (на вірші Шевченка) і закінчуючи піснею-гімном «Вічний революціонер» (на вірші Франка), яка вперше прозвучала в 1905 р., а також оперою «Енеїда» (за І. Котляревським, 1910 р.) – найлютішою сатирою на самодержавство.
У 1874-76 рр. Лисенко займався в Петербурзі у М. Римського-Корсакова, зустрічався з членами «Могутньої купки», багато часу і сил віддавав роботі в Музичному відділі Соляного містечка (місце промислових виставок, там влаштовувалися концерти), де безкоштовно керував аматорським хором. Досвід російських композиторів, засвоєний Лисенко, виявився досить значним. Він дозволив на новому, більш високому професійному рівні здійснювати органічне злиття національних і загальноєвропейських стильових закономірностей.
Композитор вів величезну роботу по збиранню, вивченню і пропаганді українського фольклору, вбачаючи в ньому невичерпне джерело натхнення і майстерності. Він створив численні обробки народних мелодій (понад 600), написав кілька наукових праць, серед яких найбільш значний реферат «Характеристика музичних особливостей малоросійських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм» (1873). Його рівною мірою цікавив фольклор інших народів. Він записував, обробляв, виконував не лише українські, а й польські, сербські, моравські, чеські, російські пісні, а керований ним хор мав у своєму репертуарі професійну музику європейських композиторів від Палестріни до К. Сен-Санса. Лисенко стає першим інтерпретатором в українській музиці поезії Г. Гейне, А. Міцкевича.
Оперна творчість композитора знаменує собою появу українського національного музичного театру. Лисенко написав 10 опер, серед яких найвідомішими, та популярними й зараз є лірико-побутова комічна опера “Наталка-Полтавка” (1889 р.), основою для якої послужила однойменна повість І.Котляревського, та народна музична драма “Тарас Бульба” (1890 р.) – за Гоголем. Незважаючи на активну підтримку російських музикантів, особливо П. Чайковського, ця опера за життя композитора поставлена не була, і слухачі познайомилися з нею тільки в 1924 р.
Також відомі дитячі опери композитора – «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892)…
Серед невеликої кількості духовних творів – “Боже, Великий, Єдиний” – напевно найвідоміший, його зараз можна почути чи не на кожній літургії.
Фортепіанна творчість Лисенка представлена циклами мініатюр – «Альбом літа 1900», «Альбом особистий» та ін. Великі твори – “Українські рапсодії”, “Українська сюїта”…
Багатогранна громадська діяльність Лисенка. Він першим організував в Україні аматорські хорові колективи, їздив з концертами по містах і селах. За активної участі Лисенка в 1904 р. в Києві була відкрита музично-драматична школа (з 1918 р. – музично-драматичний інститут його імені), в якій отримав освіту найстаріший український композитор Л. Ревуцький. У 1905 р. Лисенко організував товариство «Боян», через 2 роки – Український клуб з музичними вечорами.
Будучи “неугодним” імперському режиму, композитора у 1907 році заарештовують. Помирає М.Лисенко в Києві, в 1912 році, де й був похований (на Байковому кладовищі).