Соната (від латинського та італійського “sonare” – звучати) – музичний твір для одного чи декількох інструментів, зазвичай в 3-х або 4-х частинах (бувають сонати і одночастинні (Ф. Ліст “По прочитанні Данте”) і п’ятичастинні (Й.Брамс, соната ор.5). Найчастіше сонати пишуться для фортепіано або для інструменту в супроводі фортепіано.
До класичної епохи термін “соната” позначав різні форми творів, які виконували на інструментах, на відміну від “кантат” – вокальних творів. Композитор і зараз, за бажанням, може назвати будь-який інструментальний сольний твір “сонатою”.
На початку 19 століття слово стало позначати не тільки музичний твір, а й принцип складання великомасштабних робіт, тобто “сонатна форма”. “Сонатная форма” застосовується в багатьох інструментальних жанрах і розглядається, поряд з фугою, як один з двох основних методів організації, інтерпретації та аналізу концертної музики.
У загальному випадку перша і остання частина сонати пишуться у швидкому темпі, середні частини – в повільному темпі. Перша частина має свою власну внутрішню структуру, яка називається “сонатна форма”, тобто “сонатна форма” не відноситься до всієї сонати, а тільки до першої частини. Сонатная форма використовується в багатьох інших жанрах музики, таких як симфонія, концерт, увертюра та ін.
Традиційна форма складається з трьох основних розділів: експозиція, розробка і реприза, іноді додається кода.
- Експозиція визначає основні матеріали: головна мелодія (група мелодій) в основній тональності, потім контрастні мелодії в домінантній тональності.
- У розробці музика розвивається, розділяючись на кілька тем, з’являються нові варіанти мелодії.
- У репризі повторюється експозиція, але звичайно в іншій тональності і з іншими змінами.
- Кода (якщо є) підводить підсумок всієї частини.
Цей спосіб побудови сонатного циклу і першої її частини використовувався майже всіма композиторами з середини 18-го століття до сьогоднішнього дня. Він дає можливість створювати дуже драматичні твори. Звичайно, залишаючи авторам свободу використовувати його по-різному, і вони дуже плідно використали цю можливість, практично кожен композитор має в своїй творчості кілька сонат.
Термін “сонатина”, буквально “мала соната”, часто використовується для коротких або технічно легких сонат.