Біографія М. С. Березовського

Максим Березовський (1745-1777)

Не дивлячись на коротке та трагічне життя (прожив усього лише 31 рік), Максим Березовський увійшов у музичну історію України як один із перших композиторів-класиків із європейським ім’ям. Небагаточисельні зразки творчості Березовського дозволяють говорити про широту жанрових інтересів композитора, про органічне поєднанні в його музиці національної мелодики із загальноєвропейськими прийомами та формами розвитку.

М.БерезовськийМаксим Созонтович Березовський народився 27 жовтня 1745 року у Глухові (колишня Чернігівська губернія, а зараз Сумська область), в козацькій родині. Тодішній Глухів – це столиця Війська Запорозького, культурний центр України. Початкову музичну освіту скоріше всього отримав у Глухівській музичній школі, котра славилася співочими традиціями (школа була заснована у 1738 році за ініціативи Д.Апостола, та виховувала професійних співаків для імператорського двору). Із стін цієї школи вийшло багато відомих співаків, і до їхнього числа належать зокрема Максим Березовський, Дмитро Бортнянський…

Учні школи вивчали нотну грамоту, “київський”, “чотириголосний”, “партесний” спів, гру на цимбалах та бандурі. У школі мали змогу навчатись як малолітні, так і дорослі учні. На протязі дворічного навчання вони співали в шкільному хорі та Глухівській Миколаївській церкві, відвідували оперні, балетні та драматичні вистави, хорові та симфонічні концерти при резиденції гетьмана К.Розумовського.

Високий професійний рівень навчання у школі дозволяв десяти учням виступати у імператорській придворній капелі в Петербурзі.

Продовжив свою музичну освіту Березовський у Києво-Могилянській академії. Тут з’являються його перші духовні твори – канти.

Маючи чудовий голос (бас), Березовський у 1758 році їде до Петербурга, де стає солістом-співаком у придворній капелі, керівником якої був М.Полторацький (друг К.Розумовського). Тут він отримує уроки з композиції у придворного капельмейстера Ф.Цоппіса та з вокалу у італійського педагога Нунціані.

З 1759 року він бере участь у постановках італійських опер, де виконує відповідальні партії в операх Ф.Арайї та В.Манфредіні, які йшли на придворній сцені, змагаючись у майстерності і віртуозності з кращими італійськими співаками. А у 1761 році його переводять у італійську придворну трупу.

У жовтні 1763 року композитор одружується на танцівниці трупи Францині Ібершер.

У 1760-х роках Березовський, який служить придворним камер-музикантом, створює ряд хорових церковних концертів – “Приидите и видите”, “Вси языцы”, “Тебе бога хвалим”, “Господь воцарися”, “Хвалите господа с небес”. Його композиторська майстерність отримала безліч схвальних відгуків сучасників – хвалили за хороший смак та мелодійність творів. Хоровий концерт класичного типу М. Березовського об’єднав традиції вітчизняного церковного співу «а капела» (без інструментального супроводу) зі співом італійських хорових шкіл. Він утвердився в 1760-х роках завдяки творам італійців, які працювали в Росії, а також хоровим кантатам першого автора в цьому жанрі – українця Максима Березовського.

У травні 1769 року Березовського направляють в Болонську філармонічну академію, де він навчається до 1771 року. Цей найбільш престижний навчальний заклад з XVII ст. готував музикантів для всієї Європи. Довіра до майстерності випускників Академії грунтувалося на високому науковому та педагогічному авторитеті її глави – знаменитого композитора та музикознавця падре Джамбаттісти Мартіні, якого сучасники називали «богом музики».

Відомий археолог, мандрівник, бібліофіл, неперевершений знавець музичних трактатів, власник унікальної бібліотеки із 17-ти тисяч томів, до якої входили також безцінні ноти й музичні дослідження, збирач старовинних рукописів, у тому числі і нотних, органіст Мартіні багато років працював над створенням «Історії музики» з найдавніших часів. Мартіні був чудовим викладачем. У 1774 році вийшла його знаменита книга «Еsemplare ossta sagio dі contrappunto» (у перекладі з італійської книгу Мартіні прийнято називати «Основи контрапункту»), у якій він виклав свої погляди на сучасну музику, а також описав свій досвід роботи з молодими композиторами.

Березовський стає одним з улюблених учнів Мартіні, падре усіляко допомагає та рекомендує Березовського у число Болонських академіків. Для отримання звання академіка належало не тільки пройти три рівні навчання, а й скласти іспити – створити поліфонічну (багатоголосну) композицію в певному стилі на задану тему. Іспит було призначено на 15 травня 1771 року. Зазвичай це звання присвоювалося лише одному музиканту. У 1770 році академіком був названий 14-річний Вольфганг Амадей Моцарт. Максим Березовський отримав статус іноземного члена Болонської академії разом із чеським композитором Йозефом Мислівечеком. Протокольний рукопис «антифону» Березовського, підписаний «Massimo Berezovsky», до сих пір зберігається в архіві Болонської академії.

Тріумфом перебування Березовського в Італії стала постановка в Ліворно його опери «Демофонт», лібрето до якої написав П’єтро Метастазіо, що забезпечував текстами багатьох європейських композиторів XVIII століття, включаючи Г.Генделя, К.Глюка, І.Гайдна, В.А.Моцарта та інших. Проживши в Італії чотири роки, окрім опери Березовський пише “Сонату для скрипки та чембало”, “Симфонію” та три клавірні сонати.

У жовтні 1773 року композитор повертається до Петербурга. Блискуче завершення італійської подорожі молодого академіка, чудові відгуки про постановку його опери, постійний і стабільний успіх при дворі, незмінний з часів юності, давали Березовському підстави сподіватися на успішну кар’єру. І архівні знахідки свідчать, що після повернення до Росії Березовський був призначений у штат імператорських театрів, а через вісім місяців – капельмейстером придворної капели.

Про останні роки життя Березовського відомо мало. Деякі біографи стверджують, що композитор не був визнаний на батьківщині і це стaлo причиною його ранньої загибелі. Як свідчать більшість джерел, Березовський почав пити і 24 березня 1777 наклав на себе руки на 32-му році життя. За іншою з версій Березовський помер від хвороби, що супроводжувалася високою температурою, – «лихоманки».

Не менш драматична доля творчої спадщини композитора: більшість творів, які звучали протягом усього XIX століття, довгий час залишалися в рукописах і зберігалися в Придворній капелі. На початку нашого століття вони були безповоротно втрачені.

З інструментальних творів Березовського відома одна Соната для скрипки і чембало до мажор. Загублена партитура опери “Демофонт”, поставленої в Італії – до наших днів дійшли тільки 4 арії з неї. Перу Березовського також належать незавершена опера «Іфігенія» Серед численних духовних творів збереглися лише Літургія та кілька духовних концертів. Серед них – “Господь воцарився”, що є найбільш раннім зразком класичного хорового циклу, і “Не отвержи мене во время старости”, що став своєрідною кульмінацією творчості композитора. Цей концерт в порівнянні з іншими творами останніх років має більш щасливу долю. Завдяки своїй популярності він набув широкого поширення і був двічі надрукований в першій половині XIX ст. (у 1818 та 1841 роках).

Максим Березовський став першим представником новаторського раннього класичного стилю в українській музиці, одним із засновників хорального напрямку, автором перших зразків камерно-інструментального та оперного жанрів у вітчизняній музиці. Кілька циклів його духовних творів для хору виконуються без інструментального супроводу – «а капела».

Вплив мелодики, поліфонічної техніки, гармонії та образного ладу концерту простежується у творчості молодших сучасників Березовського – Д.Бортнянського, А.Веделя.

У наші дні творча спадщина українського композитора входить до репертуарів багатьох європейських хорових колективів. Поряд з Д.Бортнянським та А.Веделем М.Березовський – один з найталановитіших українських композиторів XVTII ст., залишив нащадкам унікальні зразки духовної музики, що відносяться до «золотого віку» української музики.

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.