Біографія Ф.Ліста

Ференц Ліст (1811-1886)

Ліст увійшов в історію Європейської музики як сміливий новатор в області музичної форми, гармонії, він збагатив новими фарбами звучання фортепіано та симфонічного оркестру, дав цікаві зразки трактування ораторіальних жанрів, романтичної пісні, органних творів. Сприйнявши багато від культурних традицій Франції та Німеччини, став національним класиком угорської музики, та зробив величезний вплив на розвиток музичної культури всієї Європи.

Ф.ЛістФеренц (Франц) Ліст (з угор. Liszt Ferenc, з нім. Franz Liszt) народився 22 жовтня 1811 року в угорському селі Доборьян, у сім’ї Адама Ліста – доглядача кошари в маєтку князя Естергазі, музиканта-аматора, який спрямовував перші заняття свого сина на фортепіано.

Вже в 9 років Ліст починає публічно виступати (у 1819 році він виступає у салонах Ейзенштадту та Бадена), а в 1821-22 роках займається у Відні у К.Черні (уроки фортепіано) і А.Сальєрі (уроки композиції).

Після надзвичайно успішних концертів у Відні та Пешті (1823 рік) – публіка була просто у захопленні від гри вундеркінда, – Адам Ліст везе сина до Парижа. Юний віртуоз підкорює своїми виступами Париж, і цей тріумф остаточно закріпив за Лістом славу нового Моцарта.

Та іноземне походження виявилося перешкодою для вступу до консерваторії, тому музичну освіту Ліст змушений був брати приватними уроками по інструментовці у Ф.Паера (відомого композитора та капельмейстера італійської опери) та гармонії і контрапункту у професора А.Рейхи.

У цей час (Лісту лише 12 років) з’являється його перша опера “Дон Санчо або Замок кохання”, перші фортепіанні п’єси.

Смерть батька в 1827 році рано змусила Ліста турбуватися про власне існування.

Світогляд юнака формується під впливом ідей утопічного соціалізму А.Сен-Сімона, християнського соціалізму абата Ф.Ламенне, французьких філософів XVIII ст. та ін. Художні ідеали Ліста виховуються в руслі французького романтизму, у спілкуванні з В.Гюго, О.Бальзаком, Г.Гейне, під впливом творчості Н. Паганіні, Ф. Шопена, Г. Берліоза.

Вони були сформульовані в серії статей «Про становище людей мистецтва і про умови їх існування в суспільстві» (1835 рік) та в «Листах бакалавра музики» (1837-39 роки), написаних у співпраці з М.д’Агу (згодом писала під псевдонімом Даніель Стерн).

Якщо Берліоз підкорив Ліста грандіозними задумами, безкомпромісною відданістю великому мистецтву та повним запереченням всього поверхневого чи з нахилом моді, то Паганіні потряс його демонічною віртуозністю, пов’язану з корінним оновленням всієї скрипкової техніки, а Шопен підкорив Ліста незрівнянною поетичністю музики та фортепіанного виконання, у якому техніка цілком підпорядкована поетичного задуму.

Разом з Марі д’Агу Ліст здійснює тривалу подорож до Швейцарії (1835-37 роки), де викладає в Женевській консерваторії, та Італії (1837-39 роки). У 1835 році в них народжується дочка – Бландіна. Через кілька років вони розлучилися, та той час щастя взаємного кохання, яскраві враження від природи, знайомство з шедеврами мистецтва – все це, очевидно, з особливою силою змусило Ліста відчути в собі не лише віртуоза, а насамперед художника.

За десять років (1837-1847 роки) Ліст об’їхав всю Європу – від Лісабона до Москви, від Гетеборга до Афін. Зокрема у Росії він був тричі – у 1842, 1843 та 1847 роках. У 1847 році він побував у багатоьх містах України – Києві, львові, Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременчуці, Одесі, Миколаєві. Саме тут народжуються його фортепіанні п’єси «Українська балада» та «Думка» на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні», твори, присвячені Іванові Мазепі.

Після одного з концертів у Києві, він знайомиться з княгинею Кароліною Сайн-Вігенштайн (дівоче прізвище – Іванівська, а по матері вона належала до багатого роду Потоцьких), яка стає його музою впродовж усього його наступного життя.

Ліст перериває свою кар’єру концертуючого піаніста, щоб цілком віддатися сім’ї та творчості. Давши в 1847 році прощальний концерт у Єлисаветграді, Ліст переселяється до Німеччини, у Веймар, де займає посаду капельмейстера при княжому дворі, керує оркестром і оперним театром.

Веймарський період, що триває з 1848 по 1861 роки – час «зосередженості думки», як його називає сам композитор, – це насамперед період інтенсивної творчості. У цей час він здійснює багато великих задумів і створює дві програмні симфонії, дванадцять симфонічних поем, два концерти для фортепіано з оркестром і «Танець смерті» для того ж складу. Серед фортепіанних творів цього періоду виділяється монументальна одночастинна Соната сі-мінор. Одночасно Ліст в прагненні до вищої досконалості свого фортепіанного стилю переробляє майже всі найбільш значні з раніше створених п’єс для фортепіано. Так народжуються остаточні редакції «Угорських рапсодій», циклу «Роки мандрівок», етюдів, перекладів. Ліст-виконавець у ці роки виступає в новій для себе якості – диригента Веймарського придворного оперного театру.

Творча практика Ліста цього періоду породжує новий жанр оркестрової музики – симфонічну поему. Вже саме найменування вказує на союз музики («симфонічна») і літератури («поема»). Взявши за основу програмну увертюру на кшталт «Егмонта» або «Коріолана» Бетховена, Ліст надав її одночастинній формі більшу масштабність та свободу, що давало можливість втілювати найрізноманітніший, що найчастіше спирається на якесь літературне джерело, зміст. Так виникли симфонічні поеми «Прелюди» (за Ламартіном), «Що чути на горі», «Мазепа» (за Гюго), «Гамлет» (за Шекспіром), «Ідеали» (за Шиллером), «Орфей», «Прометей» (за давньогрецькими міфами) і т. п.

Відомий французький композитор Сен-Санс особливо підкреслював роль Ліста як творця симфонічної поеми, адже після Ліста і навіть ще за його життя симфонічна поема стала найбільш поширеним жанром програмно-симфонічної музики.

Особливе місце у творчості Ліста займають його “Угорські рапсодії” (їх він написав дев’ятнадцять). І тут також Ліст виявився сміливим новатором, створивши найцікавіші зразки втілення характерної народно-національної тематики в дуже вільну, але по-своєму переконливу форму, яка в музикознавстві дістала назву рапсодичної.

У Веймарі Ліст організовує виконання кращих творів оперної та симфонічної класики, новітніх творів. Він вперше поставив «Лоенгріна» Р.Вагнера, «Манфреда» Р.Шумана, диригував симфоніями та операми Г. Берліоза і ін.
Розквіту досягає і його музично-критична діяльність, що ставить своєю метою утвердження нових принципів передового романтичного мистецтва (книга «Ф.Шопен», 1850 рік; статті «Берліоз і його симфонія Гарольд», «Роберт Шуман», «Летючий голландець» Р. Вагнера тощо). Ліст є головним організатором «Нововеймарского союзу» та «Загального німецького музичного союзу», при створенні яких він спирався на підтримку видних музикантів, що згуртувались навколо нього у Веймарі (І.Рафф, П.Корнеліус, К.Таузіг, Г.Бюлов та ін.).

Однак консервативність влади та інтриги при дворі все більше перешкоджають Лісту здійсненню його грандіозних задумів, змушують його відмовитися від посади.

З 1861 року Ліст подовгу живе у Римі, де робить спробу реформи церковної музики, пише ораторію «Христос» (1866 рік), а в 1865 році приймає сан абата (частково під впливом княгині К.Вігенштайн).

Важкі удари долі переживає Ліст у ці роки – у 1860 році від туберкульозу помирає його син Данієль, а в 1862 році – дочка Бландіна.
Настроями розчарування та скепсису просякнуті його пізні твори – фортепіанні п’єси «Сірі хмари» (1881 рік), «Траурна гондола», «Чардаш смерті» (1882 рік), другий (1881 рік) та третій (1883 рік) «Мефісто-вальс», остання симфонічна поема «Від колиски до могили» (1882 рік).

Разом з тим у 60-80-ті роки Ліст віддає особливо багато сил та енергії розвитку угорської музичної культури. Він регулярно проживає в Пешті, виконує там свої твори, зокрема пов’язані з національною тематикою (ораторія «Легенда про святу Єлизавету», 1862 рік; «Угорська коронаційна меса», 1867 рік і ін.), сприяє заснування Академії музики в Пешті (він був її першим президентом), пише фортепіанний цикл «Угорські історичні портрети», 1870-86 роки), останні «Угорські рапсодії» (16-19) та ін.

У Веймарі він безкоштовно займається з численними учнями з різних країн (А.Зілоті, В.Тіманова, Е.д’Альбер, Е.Зауер та ін.). У Відні славляться «Лістівські тижні», програми яких складаються з його симфонічних та фортепіанних творів. Часто його можна побачити на естраді разом зі своїми учнями.

1885 та 1886 роки у Європі проходять під знаком урочистостей у зв’язку з сімдесятип’ятиліттям Ліста.

Помирає видатний композитор та піаніст від запалення легень 31 липня 1886 року в Байройті.