Музичний інструмент Ксилофон

Чудернацька назва інструменту ксилофон походить від двох грецьких слів – “ксилос” означає “дерево”, а “фон” – “звук”. Інструмент відносять до дерев’яних ударних музичних інструментів.

 

Музичний інструмент Ксилофон

Виникнення цього інструменту сходить до глибокої давнини а, точніше, – до того часу, коли про свідоме життя людства можна було говорити тільки, як про “первісний стан” його. Однак, звучання дерев’яних брусків привернуло увагу первісної людини вже давно і він будував всілякі види ящиків з розташованими поверх його порожнистої частини поперечними дерев’яними брусочками, за якими ударяв дерев’яними паличками або кістяними молоточками. Ці первісні ксилофони неважко зустріти й зараз. І тепер серед багатьох племен віддалених від берега частин Африки і серед найменш розвинених народів Архіпелагу. Для історичної точності важливо визнати, що батьківщиною ксилофона є, найімовірніше, не тільки Південна Азія, а й Африка і, можливо навіть, північний край Південної Америки, де зустрічаються ударні інструменти близькі за своєю будовою зі всілякими ксилофон-маримбами остров’ян або негрів.

Прийнято вважати, що у Європі ксилофон з’явився не раніше XV-го століття і спочатку поширився в південно-східній частині її як справді народний інструмент. Вперше про нього згадує у своїй книзі, присвяченій оргàнним майстрам і органістам сліпий чеський органіст Арнольд Шлік (приблизно 1460 -1517), прозваний “старшим”, на відміну від свого сина, названого “молодшим”. У цьому творі, виданому в 1511 році, про ксилофон говориться, як про “ударний дерев’яний інструмент” (hültze glecher). Приблизно з цього часу згадки про нього зустрічаються в різних літературних джерелах, а зображення – на численних гравюрах. Тим не менш, його конструкція ніколи не піднімалося до рівня відомих у той час музичних інструментів. Він залишався на нижчому щаблі свого розвитку і перебував у користуванні мандрівних музикантів, які аж ніяк не вимагали від цього різновиду ксилофона досконалості.

Його дійсно удосконалив близько 1830 року уродженець Могильовської губернії, знаменитий свого часу віртуоз-цимбаліст Михайло-Йосиф Гузиков(1806-1837), подорожувавши зі своїм новим ксилофоном усією Європою. У Києві він привів у захват прославленого суперника Паганіні, скрипаля-віртуоза Кароля-Йозефа Ліпіньського (1790-1861), а в Одесі його покровителем був граф М.С.Воронцов (1782 – 1856), за сприяння якого і за порадою знаменитого поета і політичного діяча Альфонса Лямартіна (1790 – 1869), Гузиков зробив концертне турне по Європі.

Де б він не виступав, всюди він приводив у захоплення слухачів і Фелікс Мендельсон-Бартольді, що зустрівся з ним в 1836 році, писав про нього – “з декількома, лежачими на соломі брусочками і вдаряє іншими паличками, він робив те, що було тільки можливо відтворити на найбільш досконалому інструменті. Як може бути отриманий навіть невеликий звук з таких матеріалів – більш схожий на флейту Папагено, ніж на що-небудь ще – для мене залишається таємницею “.

Після всіх цих подій, ксилофон утвердився тільки в садових і розважальних оркестрах, аж ніяк не заперечуючи свого місця в симфонічному, куди він проник дещо пізніше. Раніше інших ним скористався в своїх “Сновидіннях” датський композитор Ганс-Крістіан Люмбо (1810-1874), прозваний за створення чудових танців “Північним Штраусом”.

Звичайно ж не можна не згадати один з найвідоміших творів, у якому звучить ксилофон – це твір французького композитора Каміля Сен-Санса “Танець Смерті”.

Близькою за конструкцією, але досконалішою за ксилофон є музичний інструмент марімба.

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.