Музичний інструмент Клавесин

Клавесин (з франц. clavecin, з лат. clavis – ключ (звідси клавіша) і cymbalum – цимбали) – щипковий клавішний музичний інструмент, відомий з 16 ст. (перші конструкції з’являються ще в 14 ст.), перші відомості про клавесин відносяться до 1511 року; найстаріший клавесин, що зберігся до наших днів – інструмент італійської роботи, датується 1521 роком.

Музичний інструмент клавесинСпочатку клавесин був чотирикутної форми і нагадував за зовнішнім виглядом «вільний» клавікорд, на відміну від якого мав струни різної довжини (кожній клавіші відповідала окрема, налаштована в певному тоні струна) і складніший клавішний механізм. Струни клавесина приводилися у коливання щипком за допомогою пташиного пера, прикріпленого на стержні-штовхачі. При натисканні клавіші штовхач, що знаходився на її задньому кінці, піднімався і перо зачіпалося за струну (пізніше замість пташиного пера використовували шкіряний плектр).

Звук клавесина – блискучий, але – уривчастий, не піддається динамічним змінам (тобто на ньому не можна заграти голосніше, чи тихіше), зміна сили і тембру звуку не залежить від характеру удару по клавішах. З метою посилення звучності клавесина застосовували подвоєні, потроєні і навіть зчетверені струни (для кожного тону), які налаштовувалися в унісон, октаву, а іноді й інші інтервали.

З початку 17 століття замість жильних використовувалися металеві струни, більшої довжини (від дисканта до басу). Інструмент набув трикутної крилоподібної форми з повздовжнім (паралельно клавішам) розташуванням струн.

У 17-18 ст. для надання клавесину динамічно більш різноманітного звучання виготовлялися інструменти з 2-(іноді 3-)ручними клавіатурами (мануалами), які розташовувалися терасоподібно одна над іншою (зазвичай верхній мануал налаштовувався на октаву вище), а також з регістровими перемикачами для розширення дискантів, октавного подвоєння басів і зміни тембрового забарвлення (лютневий регістр, фаготовий регістр та ін.) Регістри приводилися в дію важелями, що знаходяться з боків клавіатури, або кнопками, розташованими під клавіатурою, або педалями.

Зовні клавесини зазвичай оброблялися дуже витончено (корпус прикрашався малюнками, інкрустаціями, різьбленням). Оздоблення інструменту відповідало стилю меблів епохи Людовика XV. У 16-17 ст. виділялися за якістю звуку та своїм художнім оформленням клавесини антверпенских майстрів Руккерсів.

Назва «клавесин» (у Франції; арпсіхорд – в Англії, кільфлюгель – у Німеччині, клавічембало або скорочено чембало – в Італії) збереглася за великими інструментами крилоподібної форми з діапазоном до 5 октав. Існували також менші за розмірами інструменти, зазвичай прямокутної форми, з одинарними струнами і діапазоном до 4 октав, що називалися: епінет (у Франції), спінет (в Італії), верджінел (в Англії). Клавесин з вертикально розташованим корпусом називався клавіцітеріум.

Клавесин застосовувався як сольний, камерно-ансамблевий та оркестровий інструмент.

Засновником віртуозного клавесинного стилю гри був італійський композитор і клавесиніст Д.Скарлатті (йому належать більше 500 сонат для клавесина); засновник французької школи клавесиністів – Ж.Шамбоньєр.

Видатні французькі клавесиністи кінця 17-18 ст. – Ф.Куперен, Ж.Ф.Рамо, Л.Дакен. Французька клавесинна музика – мистецтво витонченого смаку, вишуканих манер, підпорядкована аристократичному етикету. Делікатне і холоднувате звучання клавесина гармоніювало з «хорошим тоном» вищого суспільства.

У французьких клавесиністів знайшов своє яскраве втілення галантний стиль (рококо). Улюбленими темами клавесинних мініатюр (мініатюра – характерна форма мистецтва рококо) були жіночі образи («Чарівна», «Кокетлива», «Сором’язлива», «Сестра Моніка», «Флорентінка» – Ф.Куперена ), велике місце займали галантні танці (менует, гавот та ін.), ідилічні картинки селянського побуту («Женці», «Складальниці винограду» – Ф.Куперена), звуконаслідувальні мініатюри («Курка», «Годинник», «Щебетання» – Ф.Куперена , «Зозуля» Л.Дакена та ін.) Типова риса клавесинної музики – велика кількість мелодійних прикрас.

Відомо багато творів для клавіру видатного німецького композитора Й.С.Баха, зокрема його геніальний “Добре темперований клавір”, “Хроматична фантазія і фуга” та ін.

До кінця 18 ст. твори французьких клавесиністів почали зникати з репертуару виконавців. У підсумку інструмент з настільки довгою історією і настільки багатою художньою спадщиною, був витіснений з музичної практики і замінений фортепіано. І не просто витіснений, а цілком забутий в XIX столітті.

Це сталося в результаті корінної зміни естетичних уподобань. Естетика бароко, в основі якої лежить ясно сформульована, або чітко відчувається концепція теорії афектів (афект – одна звукова фарба), для якої клавесин був ідеальним засобом вираження, поступилася місцем спочатку сентименталізму, потім більш сильному напрямку – класицизму і, нарешті, романтизму. У всіх цих стилях найпривабливішою і культивованою стала ідея мінливості – почуттів, образів, настроїв. І набагато переконливіше висловити це змогло фортепіано. Усього цього клавесин не міг зробити в принципі – в силу особливостей своєї конструкції.

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.