Сиціліана

СиціліанаСиціліана (з італ. Siciliana – сицілійська) – в XV – на початку XVII століття сицілійський народний танець або танцювальна пісня; в кінці XVII і в XVIII столітті – вокальна або інструментальна п’єса. Характерні риси жанру: спокійний, плавний рух, традиційно в помірному темпі; мінорного ладу; прості наспівні мелодії, майже повна відсутність staccato, закруглені фрази обсягом в 1 або 2 такти. Розмір – 6/8 або 12/8. Ритмічно сиціліана близька до повільної жиги та форлана: для всіх цих танців характерний пунктирний ритм, проте сиціліані властива велика плавність, заокругленість і менш рухливий темп.

Перші згадки про танець відносяться до XIV століття, однак, описи його не збереглися. Починаючи з XVI століття, з’являються арії-сиціліано, що не мають ще індивідуальних ознак жанру, які визначилися тільки наприкінці XVII століття. Зразки таких Сиціліано, що мають як правило 3-частинну форму da capo (іноді старовинну 2-частинну), містяться в багатьох ораторіях, кантатах і операх XVII – XVIII століття (А. Скарлатті, Кантата для сопрано, Г.Ф.Гендель, Ораторія «Самсон»). Фігурує як повільна частина в інструментальних сюїтах, сонатах і концертах композиторів пізнього бароко (А. Кореллі, Мартіні, В. Ф. Баха, Г.Ф.Генделя та ін.), А також як самостійна п’єса (“Сиціліана” для клавесина Д. Скарлатті), асоціюючись найчастіше з пасторальними образами.

Музична фактура сиціліани буває 2-х типів – проста, гомофонна, іноді з повторюваними акордами в супроводі (наприклад, “Сиціліана Ванеллі” з комедії Дж. Перголезі «Закоханий брат») і більш складна, поліфонізована, з розвиненими голосами.

У XIX столітті була набагато менш поширена, застосовувалася для створення локального колориту (Ж. Бізе 1-ша сюїта «Арлезіанка», «Карильйон» середня частина). У музичному мистецтві XX століття звернення до сіціліани – один із засобів додавання національної визначеності творам неокласичних напрямків.

 

Яндекс.Метрика

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.