Старовинний французький народний танець (з франц. menuet, від menu – маленький, невеликий; menu pas – маленький крок), своє походження веде від народного хороводного танцю з провінції Пуату.
Біля 1650 року, за часів Людовіка XIV менует стає придворним танцем, який виконувався в стриманій, галантній манері і поступово перетворився в “танець королів” і став “королем танців”. З Франції поширився в усі країни Європи.
(Цікаво буде знати – у репертуарі скрипалів є дуже популярний “Менует” Л.Боккеріні.)
Музику менуетів писали багато композиторів (один з перших – Ж.Б.Люллі, 1653 р.), вони вводили менуети в опери, балети (Ж.Б.Люллі), в сюїти (Муффат, Пахельбель, Фішер). Як самостійна інструментальна форма менует спочатку складався з 2 частин по 8 тактів з повтореннями кожної частини (Люллі, Рамо, Куперен, Гендель). В процесі ускладнення форми виникли тричастинні менуети (в сюїтах Й.С.Баха, Г.Ф.Генделя). В практику увійшли також парні менуети, з яких 1-й менует контрастував 2-му (зазвичай трьохголосному; звідси назва тріо); після 2-го повторювався 1-й. Такі менуети увійшли до сонатно-симфонічного циклу, як його передостання частина (в симфоніях Мангеймської школи). В сімфонічних циклах – в касації, дивертисментах, серенадах, а ще раніше в оперних симфоніях Скарлатті і увертюрах до ораторій Генделя (“Самсон”), менует служив заключною частиною. У Й.Гайдна менует отримує гумористичне забарвлення, зближуючись за характером з народним танцем. В симфоніях Бетховена (крім 1-ї та 8-ї) місце менуета займає скерцо.
Менует вводився композиторами-класиками і в твори камерних жанрів (сонати, тріо, квартети). При цьому часто набував більш ліричного характеру, іноді замінюючи повільну частину (В.А.Моцарт, Л. ван Бетховен). У деяких фортепіанних сонатах Гайдна фінальні частини побудовані як менует (в темпі і характері менуету).
У Бетховена є сонати з першою або заключною частиною Tempo di minuetto. До кінця 19 і 20 ст. менует як інструментальна форма використовується рідко, зустрічається в “Арлезіанці” Бізе, в “Бергамасській сюїті” для фортепіано К. Дебюссі, у Равеля в “Менуеті на ім’я Гайдна” і “Античному менуеті”; у Б. Бартока, А.Шенберга та ін.