У будь-якому мистецтві словом жанр називають вид твору, який має свої відмінні риси, своє утримання, форму і своє призначення. Ви знаєте, що в літературі це розповідь, повість, роман, поема, нарис; в живопису – натюрморт, портрет, фреска, пейзаж.

Є свої жанри і в музиці, які розрізняються ще і за способом виконання. У симфонічній музиці – сюїта, симфонія, концерт; в камерно-інструментальній – тріо, квартет, соната, ноктюрн, прелюдія; і вокальній – пісня, романс, арія, кантата, ораторія і найбагатший за своїми можливостями жанр – опера.

 

Сюїта

 

Виконуючи обов’язки капельмейстера при герцогському дворі, Бах грав в ансамблях, а також мав «поставляти музику». При дворі любили веселитися. Раз на місяць обов’язково влаштовувався великий бал, щотижня – музичні концерти, щодня – бесіди в розкішних залах, прогулянки в тінистих парках – все це під музику, без якої не звикли обходитися, але яку, по суті, не помічали.

І звичайно, багато музики потрібно було для танцювальних вечорів, що відрізнялися великим різноманітністю. Помірні і швидкі танці змінювалися повільними. Потім хтось співав «арію» – так в той час називали пісню любовного, чутливого характеру, – потім знову тривали танці.

 

Складаючи музику до танцювальних вечірок, Бах ставився до неї серйозно. З зіставлення музики різних танців розвинувся новий жанр – сюїта. В музичний зміст своїх сюїт, з їх жвавістю і свободою, Бах вніс ще й роздуми про людські характери.
 
З плином часу сюїта була витіснена новими жанрами, а відродившись знову, стала більш різноманітною за змістом, формою, складом виконавців.
 

Програмна сюїта

 
У XIX столітті сюїта стали називати багаточастинний твір, який виконувався не тільки камерними та симфонічними оркестрами, але і окремими інструментами і навіть співаками. Але особливо розвинувся жанр оркестрової сюїти, вже ніяк не пов’язаної з танцями, але має певну програму. Як приклад звернемося до прекрасної, образної симфонічній сюїті Н. А. Римського-Корсакова «Шехеразада».
 
…Багато, багато років тому жив в Азії могутній султан на ім’я Шахриар. Кожен день брав він собі в дружини юну красуню, а на ранок стратив її. Настав, нарешті, такий день, коли в країні не залишилося жодної дівчини, крім Шехеразади – дочки візира, що постачав султану нещасних жертв.
 
Дізнавшись про це, прекрасна Шехеразада сама зголосилася йти до палацу, упросивши батька відвести разом з нею і молодшу сестру, для того, щоб напередодні страти поговорити з нею. Увечері, в очікуванні приходу свого грізного чоловіка, Шехеразада почала розповідати їй казку. Увійшовши султан, зацікавившись, став уважно слухати.
 

Години пролітали за годинами, а потім дні за днями. Розумна оповідачка майстерно і непомітно вплітала кінець однієї казки в початок іншої, а коли наставав ранок, зупинялася на найцікавішому місці. Тисячу і одну ніч, за словами перекази, тішила Шехеразада своїми казками грізного володаря…
 
Римського-Корсакова захопила ідея засобами музичної мови знову розповісти людям про те, яка сила таїться в людині, наділений талантом невичерпного уяви.
 
Його сюїта складається з чотирьох частин, кожна з яких, маючи своє закінчене музичний і літературний зміст, самостійна і може виконуватися окремо.
 
Але всі частини, через які проходять дві яскраві контрастні музичні теми-образи грізного Шахріара і поетичної Шехеразади, – об’єднані одним сюжетом і загальним музичним розвитком. У творчості народів Сходу здавна відомі інструментально-вокальні твори, близькі до сюитам, – макоми і мугами; схожі на сюїти і українські «вінки» з пісень і танців.
 
У жанрі сюїти складали і інші композитори. «Картинки з виставки» були створені М. П. Мусоргського для фортепіано (пізніше їх оркестрував М. Равель) під враженням від відвідування посмертної виставки картин свого друга художника В. Гартмана. Дуже популярна сюїта норвезького композитора Е. Гріга з музики до драми Г. Ібсена «Пер Гюнт».
 

–