IDM (не слід плутати с EDM) – це унікальне явище серед електронної музики, яке дуже складно «спіймати у пастку» визначень. На так звану Intelligent Dance Music або, інакше кажучи, інтелектуальну танцювальну музику майже неможливо приклеїти ярлика, бо вона охоплює величезний об’єм виконавців та розділяється всередині самого напрямку на декілька течій.

Тому нам доведеться «розбиратись» з IDM поступово, вишукуючи його коріння (аналогія з деревом тут дуже доречна) та спостерігаючи його розвиток. Це дозволить зрозуміти що саме інтелектуального у цій музиці, чи можливо насправді під неї танцювати, та чому виконавці, яких відносять до цього напрямку, не полюбляють визначення «інтелектуальна танцювальна музика».

Історія виникнення жанру

Як і у випадках багатьох інших проривів у розвитку музичних напрямків, до виникнення IDM призвела системна криза у танцювальній музиці кінця 1980-х років, яка стала більш орієнтованою на чарти а не на танцполи (це яскраво підкреслюють такі відомі треки як «I’ve Got The Power» від колективу Snap або ж «Pump Up The Jam» від Technotronic). Іншою причиною стала певна втома фанатів танцювальної музики від гучних безупинних рейвів.

Роком зародження IDM традиційно вважають 1989-й, коли виконавці почали експериментувати, змішуючи техно та м’які ритми з присмаком ембіенту та даунтемпо. Вперше визначення «intelligent techno» з’явилося в мережі Usenet у 1991 році щодо композиції «The Snow» від гурту Coil. Не дивлячись на те, що цей колектив ніколи не буде виконувати IDM, логіка визначення стає досить зрозумілою та закріпиться назавжди – до напрямку IDM будуть відносити не завдяки сукупності схожих рис тих чи інших виконавців, а керуючись тим, наскільки вони вирізняються серед інших течій електронної музики.

Це призведе до розмивання меж жанру та появи в ньому водночас багатьох несхожих один на одного виконавців. Вирісши з єдиного коріння танцювальної музики, «гілки» піджанрів розійдуться у різні сторони. Або, користуючись не менш вдалою кінематографічною аналогією, можна порівняти IDM з арт-хаусом, де важливо не те що ти знімаєш – детектив, драму, чи навіть мюзикл – важлива оптика, через яку ти дивишся на звичайний сюжет.

Це призводить до того, що в IDM, як і в арт-хаусі, більш високий «поріг входження», тобто слухач повинен не просто шукати швидкого задоволення, а мати певну підготовку та бажання узяти частину праці з інтерпретації складних гармоній на себе.

Розквіт жанру IDM

В 1992 році з’являється провокаційне та багатообіцяюче визначення IDM,  а рік потому напрямок остаточно сформувався як окреме явище в електронній музиці і майже водночас відбувся «вибух» його популярності. Сталось це завдяки британському лейблу Warp Records, що видав дві великі збірки «Artificial Intelligence I» та «Artificial Intelligence II», яким судилося стати безперечно культовими. Серед виконавців були ті, хто назавжди буде асоціюватися з IDM – Aphex Twin, B12, Autechre, Speedy J, Beuamont Hannant, Link та інші.

Вже у цей час стало зрозуміло, що, незважаючи на слово «dance» у назві, під цю музику буде важко танцювати у переповненому клубі, її неможливо залишити «фоном» під час вечірки з друзями, вона швидше підходить для уважного прослуховування на самоті.

Перевіряючи «на міцність» межі новоствореного напрямку, артисти максимально ускладнювали звучання, доповнюючи його засемплованими звуками на кшталт метроному чи звуків природи, скретчем та іншими «нетрадиційними» приправами, водночас розхитуючи ритмічну структуру композицій. Згодом з’явилося розмежування на «легкі», «важкі», «класичні», «приджангловані» течії IDM, кожна з яких мала свої властивості, та була часом зовсім несхожа на своїх «родичів».

Незважаючи на те, що багато артистів не розуміли ні визначення (а деякі – наприклад чи не головна фігура IDM Aphex Twin – відверто  насміхалися над ним), ні принципи формування жанру, він значно вплинув на культуру електронної музики. Це суперечливе, неоднорідне, еклектичне та несамовите явище, яке може захоплювати чи дратувати, але однозначно не залишає нікого байдужим!