Скрипка вважається королевою музики, вона є найпоширенішим струнним смичковим інструментом. «Скрипка в музиці є настільки ж необхідним інструментом, як у людському житті хліб насущний» – говорили про неї музиканти ще в XVII столітті.
Скрипки робили у багатьох країнах світу, але кращі скрипкові майстри жили в Італії, а найвідоміші – у місті Кремоні. Інструменти, створені кремонськими майстрами XVI-XVIII ст. – сімейством Аматі, його учнями Антоніо Страдіварі та Гварнері дель Джезу, до сьогодні вважаються неперевершеними. Свято оберігали італійці таємниці своєї майстерності. Звук їхніх скрипок вирізнявся особливою співучістю та ніжністю, а ідеалом звучання вони вважали людський голос. Знаменитих італійських скрипок збереглося до нашого часу не так вже й багато, і усі вони – на суворому обліку. Грають на них кращі музиканти світу.
Корпус скрипки дуже витончений: з плавними заокругленнями, тонкою «талією». На верхній деці красиві, у вигляді латинської букви “f” вирізи, які так і називаються – “ефи”. І розмір, і форма корпусу, і всі дрібні його деталі, породи дерева, навіть якість лаку, яким він покритий, ретельно підібрані. Адже все впливає на звук примхливого інструменту. До корпусу скрипки прикріплений гриф, який закінчується завитком. Перед завитком в жолобку є отвори, в які вставлені килочки. Ними натягують струни, які з іншого боку нерухомо закріплені на підгрифку. У середині корпусу, приблизно між ефами, на двох ніжках стоїть підставка. Через неї проходять струни. Їх чотири. Вони носять назву тих звуків, на які налаштовані: мі2, ля1, ре1 і соль або басок, відраховуючи від найвищої струни.
Загальний діапазон скрипки – від соль малої до соль четвертої октави. Скрипаль змінює висоту звуку, притискаючи струну до грифа пальцями лівої руки. Щоб було зручно грати, він кладе скрипку на ліве плече і притримує її підборіддям. У правій руці він тримає смичок, яким водить по струнах.
Смичок – це дуже важлива деталь. Від нього багато в чому залежить характер звучання. Складається смичок з тростини, на нижньому кінці якого прикріплена колодочка. Вона служить для натягування волоса (його роблять з кінського хвоста), який з іншого боку прикріплений до тростини нерухомо. Якщо ми зачепимо струну пальцем, а потім відпустимо, звук швидко згасне. Смичок же ж можна вести по струні безперервно протягом довгого часу, і звук буде тягнутися також безперервно. Тому скрипка дуже співуча. На ній можна виконувати довгі плавні мелодії «на одному диханні», тобто не перериваючи їх паузами або цезурами. Кажуть, що скрипка “співає”. Звучання її схоже на трепетний людський голос. Але вона вміє не лише співати. Є багато різних способів, так званих “штрихів”, які застосовують при грі на скрипці. Можна грати не на одній, а на двох сусідніх струнах відразу. Тоді звучать дві мелодії . Більше ніж два звуки одночасно виконати не можна, тому, що струни розташовані не плоско, а на закругленій підставці. Однак скрипалі грають акорди з трьох і чотирьох нот особливим прийомом – арпеджіато, беручи звуки не одночасно, а по черзі, швидко ковзнувши по струнах смичком.
У деяких творах скрипку використовують дуже незвично: виконавці грають на них не смичком, а защипуючи струни пальцями, як на щипкових інструментах. Цей прийом називається піццікато.
Дуже широке поширення набула скрипка як сольний інструмент (починаючи з 17 ст.). Для неї створені різноманітні твори – від віртуозних каприсів Ніколо Паганіні до ліричних п’єс Прокоф’єва. Багатьма композиторами написані концерти для скрипки з оркестром. Це, зокрема, концерти Вівальді, Бетховена, Мендельсона, Брамса, Чайковського та ін. Історія музики знає імена прославлених скрипалів – А.Кореллі, А.Вівальді, Дж.Тартіні, П.Локателлі, Дж.Віотті, Н.Паганіні, Р.Крейцер, Л.Шпор, Г.Венявський, А.В’єтан. Легендами оповите ім’я геніального Ніколо Паганіні. Його звинувачували в чаклунстві, бо в ті часи, коли він жив (перша половина XIX століття) не вірилося, що звичайна людина без допомоги чарівної сили може так чудово грати на скрипці.