Жан-Філіп Рамо був одним із справді багатогранних музикантів свого часу. Відомий своїм новаторством та популярністю опер, він був також відомий як один з найбільших органістів Франції, а його теоретичні праці були актуальними для музичних мислителів ще на протязі більше двох століть після його смерті.
Жан-Філіп Рамо (Jean-Philippe Rameau) народився в 1683 році (хрещений 25 вересня) в Діжоні. Хоча його батько був професійним органістом, він мріяв, щоб його син зробив кар’єру судді. Тим не менш, той був музично дуже обдарованим, навчався грі на кількох інструментах та основам гармонії і композиції. Під час навчання в єзуїтському коледжі в Діжоні (1693-1697), Рамо все більше часу приділяє музиці, через що був відрахований зі школи. Лише тоді, коли йому виповнилось 18 років, він отримує благословіння батька на заняття музикою.
Він вирушив до Італії, де протягом декількох місяців грає на скрипці в мандрівній французькій оперній трупі. Пізніше він займає посаду органіста в Клермон-Феррані (1702-1705), Парижі (1705-1708), Діжоні (1709-1714), Ліоні (1714-1715), і знову в Клермон-Феррані (1715-1722). Рамо почав писати твори для клавесина, опублікувавши свою першу книгу клавірних робіт в 1706 році (наступні томи вийшли в 1724, 1728 і 1741 роках). Він також написав кілька пісень світської кантати, і почав свою першу книгу – “Трактат гармонії” (Traité l’Harmonie, опублікований в 1722 р.), який пізніше приносить йому славу видатного теоретика.
Сподіваючись на славу композитора, в кінці 1722 року він переїздить до Парижа. Там він взяв дає приватні уроки і пише багато клавірних та коротких сценічних творів. Зрештою, його помітив придворний фінансист Пупліньєр (Le Riche de la Pouplinière), який найняв Рамо в якості диригента свого оркестру (посаду він обіймав протягом 22-х років), що дозволило йому і його родині жити в особняку свого мецената. Завдячуючи Пупліньєру, Рамо знайомиться з багатьма видатними письменниками свого часу, та майбутніми лібретистами своїх опер (зокрема, з Вольтером, Руссо, Д’Аламбером та ін.).
Рамо створив свою першу оперу, “Іполит і Аріс” (1733), у віці 50-ти років, яка своє новаторство не стала популярною, але друга його опера – “Кастор і Поллукс” (1737) була набагато успішнішою, і Рамо поступово стає відомий як один з провідних оперних композиторів Франції. Наступний період його життя він займається творчістю та написання наступних теоретичних робіт, таких як – Nouveau système de musique théorique (1726) (“Нова система теорії музики”), Dissertation sur les differents méthodes d’accompagnement pour le clavecin ou pour l’orgue (1732) (Дисертація на тему – “Відмінність методики акомпанементу на клавесині та органі”), і Démonstration du principe de l’harmonie (1750) (Демонстрація принципів гармонії).
У 1745 році він був призначений королівським композитором камерної музики. Він продовжував писати опери, як трагічні, “Дардана” (1739), так і комедії “Платея” (1745) і “Принцеса Наварра” (1745). Ці та інші його опери та музичний супровід (він написав близько 30-ти сценічних творів) заслуговують на увагу за їх особливий гармонічний смак, їх блискучі хори та балети, помітну роль у Рамо займав оркестр.
Але не всі захоплювалися його музикою, і протягом багатьох років серед громадськості існувало суперництво між прихильниками Рамо і «Люллістами», які були прихильниками більш консервативних робіт Жана-Батіста Люллі. Рамо також довелося захищати свій музичний стиль у “Війні Скоморохів” 1752, від нападів тих, хто віддавав перевагу легким італійським оперним композиторам, таким, наприклад, як Джованні Баттіста Перголезі.
За чотири місяці до смерті, Рамо отримав від короля Людовика XV дворянський титул. Він помер незадовго до свого 81-го дня народження, і був похований в своїй парафіяльній церкві в Санкт-Есташ.