Мстислав Леопольдович Ростропович — найвизначніший віолончеліст сучасності, диригент, педагог, громадський діяч. Його ім’я входить до числа «Сорока безсмертних» — почесних членів Академії мистецтв Франції. Почесний доктор понад п’ятдесяти університетів світу. Командор ордена Почесного легіону (Франція), почесний лицар-командор Найсвітлішого ордена Британської імперії. Має державні нагороди двадцяти дев’яти країн.

Деякі факти з життя

Мстислав Леопольдович народився 27 березня 1927 р. в місті Баку в музичній творчій сім’ї. Батько, Леопольд Вітольдович, — віолончеліст, мати, Софія Миколаївна — піаністка. Батьки тривалий час викладали в Азербайджанській консерваторії. Музичні здібності хлопчика виявилися дуже рано. В чотири роки він уже складав музику.

У вісім років Мстислав починає вчитися грі на віолончелі, його першим учителем стає батько. Коли сім’я в 1932 р. переїхала до Москви, батько почав викладати в музичній школі ім. Гнєсіних, до якої згодом вступив і Мстислав. Мати паралельно вчила його грі на фортепіано. Продовжуючи складати музику, хлопчик з 1939 р. навчався в класі композиції у Е. О. Месснера в училищі при Московській консерваторії.

В 30-ті роки він регулярно їздив з батьком на літні сезони в Слов’янськ. Батько очолював у міському оркестрі групу віолончелістів. Там же відбувся перший публічний виступ Мстислава. Тринадцятилітній музикант зіграв з оркестром віолончельний концерт К. Сен-Санса.

Під час Великої Вітчизняної війни сім’я евакуювалася до Оренбурга. Там Мстислав продовжує удосконалювати свою виконавську і композиторську майстерність. Його вчителем стає М. І. Чулакі.
Перший помітний виступ Ростроповича відбувся на творчому вечорі радянських композиторів у квітні 1942 р. Цього ж року помирає батько, і п’ятнадцятилітній Мстислав поєднує концертні виступи з педагогічною діяльністю, замінивши його в музичному училищі.

У 1943 р. Ростропович повертається до Москви і відразу вступає до консерваторії. Він одночасно відвідує класи трьох педагогів:

• віолончелі (С. М. Козолупов);
• композиції (В. Шебалін);
• інструментування (Д. Д. Шостакович).

 

З консерваторії почалася його виконавська кар’єра. 1944 р. він здобув першу премію на студентському конкурсі, у 1945 р. — завоював золоту медаль на Всесоюзному конкурсі молодих музикантів. Після цих перемог відразу був переведений з другого курсу на п’ятий і 1946 р. блискуче закінчив консерваторію. Після перемоги на міжнародних конкурсах у Будапешті (1949) і в Празі (1950) Ростропович здобув світове визнання. Починаючи з 50-х років він стає першою віолончеллю світу. Прийшла «епоха Ростроповича».

У 1959 р. Мстислав стає професором. Упродовж двадцяти шести років Ростропович викладає в Московській консерваторії і семи — у Ленінградській. Багато хто з його учнів стали знаменитими виконавцями і викладачами в музичних академіях світу.

Вплив на творчий шлях

Дуже вплинула на творчість Ростроповича дружба з геніальними композиторами XX ст. С. Прокоф’євим і Д. Шостаковичем, без музики яких він не уявляє своєї творчості. Сергій Прокоф’єв присвятив йому віолончельну «Симфонію-концерт», яку написав 1952 р., незадовго до своєї смерті. Шостакович писав спеціально для нього свої віолончельні концерти.

З 1961 р. почалася творча співпраця маестро з найбільшим англійським композитором Бенджаміном Бріттеном, який теж писав спеціально для нього музичні твори. У виконанні Ростроповича прозвучав майже весь репертуар світової віолончельної музики. Завдяки йому в другій половині XX ст. значно збільшилася кількість композиторів, які писали концерти для віолончелі. Близько шістдесяти сучасних композиторів присвятили маестро свої твори.

У 1955 р. відбувається велика подія в особистому житті Ростроповича. Він одружується з відомою оперною співачкою, примою Великого театру Галиною Вишневською, з якою живе в щасливому шлюбі вже понад сорок років.

За концертну діяльність Ростропович був удостоєний Державної премії СРСР у 1951 р., Ленінської премії в 1964 році. А 1966 р. музикант одержав звання народного артиста СРСР.

Нарешті, в 1968 р. ще один «стрибок» Ростроповича в нову для нього сферу музики: у Великому театрі пройшла опера П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін» з Ростроповичем за диригентським пультом. Він узяв оперу, «освоєну» віковою диригентською традицією, і показав себе тут як новатор. Потім були опери «Семен Котко» і «Війна і мир» С. Прокоф’єва.

З початку 70-х років Ростропович став світовою знаменитістю. Він часто виїжджав на зарубіжні гастролі, одержав величезну кількість нагород.