Кожен інструмент унікальний і важливий в історії музичної культури. Але орган, безперечно – цар інструментів, його можна порівняти лише з оркестром. Відомий з сивої давнини, він удосконалювався в міру науково-технічного і культурного прогресу, і тепер він володіє величезними виконавськими можливостями. На найбільших органах-гігантах є до семи ручних клавіатур (мануалів), розташованих терасоподібно; клавіатура для ніг, що дозволяє видобувати найнижчі музичні звуки, та безліч регістрів – тембрових варіантів звуків однієї і тієї ж висоти, що нагадують різні інструменти. Кожна клавіша органу з’єднана з десятками (іноді сотнями) труб, що створюють це розмаїття. Завдяки цьому в органах буває до кількох десятків тисяч труб.
Орган – це духовий клавішний інструмент. Між клавішами і трубами (джерелом звуку інструменту) знаходяться повітро-нагнітаючий пристрій і повітропроводи. Все це розміщено в загальному корпусі. Місце, де сидить виконавець, та знаходяться клавіатури і важелі управління, називається кафедрою. По суті, вона нагадує сучасний пульт управління складною машиною. Органіст, який грає на ручних і ніжних клавіатурах, не має можливості перемикати важелі тембрових регістрів. Це робить помічник по заздалегідь написаній в нотах регістровці. (Тепер ви знаєте, що робить людина поруч з органістом на концерті). Діапазон великого органу може досягати 9,5 октави.
Предок органу – флейта Пана (давньогрецький бог лісів, отар, пастухів), що представляє собою набір очеретяних трубочок різної величини. У біблійні часи виникли примітивні зразки органів з повітряними міхами. В Олександрії у III столітті до нашої ери був винайдений водяний орган (гідравлос), у якому повітря нагніталось за допомогою водяної помпи. Його винайдення приписують греку Ктесибію. Згодом, в IV столітті нашої ери (спочатку у Візантії, потім у Чехії, Німеччині, Італії та ін.) поширилися вдосконалені повітряні органи. До середини XIX століття повітря в міхи нагніталось вручну. У сучасних органах використовується електродвигун.
Органи виготовляють завжди індивідуально, різної величини, в залежності від розмірів собору, будинку, споруди в якій вони встановлюються.
З найдавніших часів органна музика була пов’язана з духовним мистецтвом. Тому органи встановлювалися насамперед у соборах. При цьому орган використовувався і як акомпануючий інструмент (при виконанні духовних піснеспівів) і як сольний. Перші записи органних творів з’явилися в Англії в XVI столітті. Розквіт органної музики припадає на XVI – XVIII століття, і його кульмінацією стала творчість Й.С.Баха – його хоральні прелюдії, концерти, токати, фантазії, фуги та ін.
До видатних органістів-віртуозів свого часу належали Дж.Фрескобальді, Я.П.Свелінк, Й.Пахельбель, Д.Букстехуде, Й.А.Рейнкен, Й.С.Бах, Г.Ф.Гендель та ін.
У XIX столітті загальне захоплення оркестром послабило інтерес до органного музикування, хоча окремі твори продовжували створювати Ф.Ліст, С.Франк, Р.Шуман, Ф.Мендельсон, Й.Брамс, К.Сен-Санс і ін. Багато органних творів написано і композиторами XX століття – П.Хіндемітом, О.Мессіаном, Б.Бріттеном, А.Онеггером, Д.Шостаковичем та ін.