Струнні інструменти видають звуки, коли виконавець змушує вібрувати одну або кілька струн. Струнні інструменти бувають щипкові або смичкові. На щипкових інструментах грають або пальцями, або медіатором.

Граючи на таких інструментах, як гітара чи банджо, однією рукою перебирають, а другою притискають струни в різних місцях грифа, щоб отримувати звуки різної висоти. На грифах деяких інструментів є лади (поріжки), що уточнюють висоту звуків і сприяють чистоті їх звучання. На арфах і лірах струни перебирають обома руками.

На смичкових інструментів звуки отримують за допомогою смичка. Однією рукою тримають смичок, а другою притискають струни до грифа, як при грі на гітарі чи банджо. Скрипки і альти при грі тримають під підборіддям, а більші інструменти, такі як віолончелі чи контрабаси, кладуть на коліна або ставлять на підлогу. На більшості смичкових струнних інструментів струни можна також перебирати пальцями («грати щипком»). Цей прийом називається піцикато.

Характеристика звучання

Струнні смичкові інструменти схожі і за тембром, вони чудово зливаються один з одним; уся група може звучати як один великий інструмент із могутнім і співучим звуком і величезним діапазоном: від низьких звуків контрабаса до високих звуків скрипки. Тому струнна група, що заповнює весь «звуковий простір», і є основою оркестру.

Майже всі інструменти струнної групи (за винятком контрабаса) можуть бути і сольними інструментами з яскравими індивідуальними якостями. Найрізноманітніші можливості має скрипка: на ній можна виконувати музику дуже швидку й легку, але скрипка, водночас, може звучати співучо і виразно, як людський голос.

До тієї ж «родини», що і скрипка, належать альт, віолончель і контрабас. Альт дуже схожий на скрипку, але він трохи більший за розмірами і нижчий за звучанням. Альт рідко використовується як сольний інструмент, але в оркестрі і в квартеті без альта не можна обійтися.

Звук віолончелі такий само співучий і майже такий же сильний, як і звук скрипки, але відрізняється від нього за тембром. Якщо скрипка — сопрано, то віолончель — контральто серед інструментів оркестру.

Контрабас — найбільший і найнижчий за звучанням зі струнних смичкових інструментів. Він схожий на віолончель, але за розміром наближається до людського зросту. На ньому важко грати швидку, рухому музику, та і звук великих і товстих струн контрабаса не такий співучий і красивий, як у скрипки і віолончелі. Тому контрабас в оркестрі досить рідко виконує самостійні мелодії, його партія звичайно мало рухома.

Кожний з інструментів струнної групи представлений в оркестрі не одним, а кількома виконавцями, кількість яких може варіюватися. Мінімальне число виконавців кожної партії — це по шість-вісім виконавців партії перших і других скрипок, чотири альти, чотири віолончелі, два контрабаси.

Майстри струнних інструментів

Над винаходом такого чудового інструмента, як скрипка, працювало не одне покоління майстрів. В епоху Відродження в Італії, в місті Кремоні, жили цілі родини, які виготовляли скрипки. Від батьків до синів передавався накопичений досвід і висока майстерність, яка вимагала не тільки таланту, але й величезної вдумливості, ретельності і терпіння.

Майстри, які присвятили своє життя вдосконаленню струнних інструментів:

• Антоніо Страдіварі;
• Андреа Аматі;
• Нікколо Аматі;
• Андреа Ґварнері;
• Джузеппе Ґварнері;
• Джованні Маджіні.