Українська культура нерозривно зв’язана із музичним мистецтвом. Наші предки не тільки відпочивали під музику, чи співаючи пісні. У такі твори вкладалися знання та досвід багатьох поколінь, музика вчила та підтримувала, а ще виконувала важливі обрядові функції. Веснянки, зажинки чи колядки пов’язували людей з їх богами чи богом, розвивали духовність. Саме тому у музик завжди був особливий статус: їх ніколи не ображали, поважали у будь-якій господі, підтримували та запрошували на свята.

Кобза

Це — один із найскладнішим за своєю будовою струнний інструмент. Кобза стала символом незламної душі народу, адже саме вона була акомпанементом  історичним думам, які виконували кобзарі.

Кобзарі були, здебільшого, сліпими, тому їх слух був розвинутим набагато краще, ніж у інших людей. Таких митців завжди радо зустрічали у селах та хуторах, віддячували харчами та грошима. Щоб не потрапити у біду, кобзарі мали власну мову, за якою впізнавали «своїх». Заподіяти шкоди кобзареві було страшним гріхом.

Кобза має широку деку, виготовлену із міцних порід дерев, які гарно резонували звук через вузький круглий отвір. У середньому, мала від 12 струн, але були музиканти, які вдосконалювали інструмент, встановлюючи до 64 струн із різного матеріалу, щоб досягти особливого, об’ємного звуку. Грають на кобзі щипковим методом та перебором, деякі струни звучать самі по собі, а інші треба затискати на різній відстані від голови інструменту, на грифі, щоб отримувати цілий спектр нот у різних октавах.

Кобза — древній інструмент, дуже складний та важкий. Навчання грі на ній потребує не тільки цілеспрямованості, але й фізичної сили. А ще у старі часи кобзи розмальовували, перетворюючи деку на своєрідне доповнення до народних дум та народних пісень. Послухати, як звучала кобза у старі часи можна завдяки неоціненному вкладу Лесі Українки, яка фінансувала запис більше ніж 200 кобзарів, частину цих пісень легко знайти в Мережі.

Ліра

Колісна ліра — складний за будовою, але простий в ужитку український народний інструмент. Має деку, схожу на деку сучасних гітар. Але звук із неї отримувати можна не лише ручним перебором, але й колісним валом. Він чіпляє струни, витягуючи з інструмента безперервний звук, який коригується за допомогою нот чи акордів, які на грифі затискаються лівою рукою.

Ліра також один з архаїчних народних інструментів, її використовували, за історичними даними, уже після розпаду Русі, у Великому князівстві Литовському та на всій території населеної на той час України. Завдяки простоті, ліру могли використовувати не лише в урочистих випадках, але й просто на вечорницях.

Сопілка

Простий та невеликий за розміром духовий музичний інструмент, являє собою дерев’яну трубку, в якій зроблено отвори (до 6). Затискаючи їх, музикант міг виконувати навіть дуже складні мелодії.

Перевага сопілки у тому, що її можна було виготовити самостійно із гілочки калини чи верби. Навчання також було не складним, тому у кожному українському селі були свої віртуози. Грали навіть малі діти — як дівчата, так і хлопці. Сопілка розважала їх на випасі чи вечорами. А в імпровізованих оркестрах на сільських святах сопілка частіше за все виконувала роль соло, коли ліра була фоновим інструментом.

Бубон

Цей ударний інструмент складається із дерев’яної круглої рамки, як на решеті, на яку натягували телячу чи козячу шкіру. Видавав різні за тональністю ритми, якщо музика був досвідченим та вмів своєчасно натягували шкіру рукою чи вигинати її. Часто бубни доповнювалися мідними дисками, які додавали звуку об’ємності, а пісням — більш веселого характеру. Без такої «ударної секції» не міг обійтись ні один сільських колектив, який грав на ярмарках чи вечорницях.

Волинка

Попри стереотип, що волинка є суто шотландським інструментом, її використовували з незапам’ятних часів на всій території сучасної Європи. Примітивна будова давала змогу виготовити волинку із простих матеріалів — шкіряного міхура, у який звук вводили та виводили за допомогою дерев’яних трубок. Отвори на трубках допомагали розширити спектр звуку. Трубки для виходу звуку часто прикрашали різьбленими головами тварин, тому волинку у народі часто називали «козою».

Також можна відзначити такі інструменти, як:

• цимбали;
• ріжок;
• дримба;
• тулумбас;
• трембіта;
• бугай
• скрипка
• литаври та багато інших.

Усі вони використовувалися для розваги та для важливих справ. Наприклад, унікальна величезна трембіта, аналогів якій немає у світі, служила своєрідним сигнальним інструментом, допомагаючи вівчарям спілкуватися на великій відстані один від одного.

Музичні інструменти України — важлива частина культури та духовності. Наші предки навіть у важкі часи не скупилися на оплату трудів кобзаря, лірника, скрипаля. Вони завжди намагалися придбати собі хоч примітивний інструмент, щоб розважитися та берегти пісні — джерело нашої мудрості та історії. Тож і ми маємо знати та пам’ятати про ці унікальні інструменти та народну музику.