Музичний жанр соул

Соул — музичний жанр, що виріс з натхненних релігійних співів чорношкірого населення південних штатів. У соулі провідну роль відіграє вокал, інструменти для нього вторинні. Окрім церковних гімнів на соул вплинули ритм-енд-блюз та джаз, згодом від нього відділився фанк, проте різниця між напрямками досить розмита.

Історія виникнення

Соул з’явився у 1950-х роках у південних штатах США, як виключно «музика чорних», а один з варіантів походження назви пов’язаний з тим, що за часів рабства в США чорношкірим людям відмовляли у існуванні душі. Аби зменшити свою провину перед Богом за нелюдське ставлення до рабів християнська церква проголосила, що раби не є повноцінними людьми, і душі у них нема.

Арета Франклін

Так у XVIII-XIX столітті сформувалися спочатку соул-братства (у перекладі з англійської «soul» означає «душа»), згодом більші релігійні общини, що складалися виключно з рабів-африканців. Після скасування рабства соціальне становище чорношкірого населення південних штатів не змінилося суттєво, їх переважно вважали людьми другого гатунку. Вхід до християнських храмів для них здебільшого був заказаний. Тож самобутні релігійні організації зберегли свій вплив і перейшли у ХХ столітті.

Богослужіння у таких імпровізованих церквах, що могли збиратися вдома у пастора або когось із членів общини, мало скидалися на традиційні обряди церкви «для білих». Велику роль у цих дійствах відігравали релігійні співи, котрі нагадували радше обряди дохристиянської доби, ніж богослужіння у католицькій або англіканській церкві.

Релігійні співи, що згодом дали початок соулу — це госпел та спірічуел.

  • Спірічуел — напрям духовної музики, для якого характерний мотив самотності та багато запозичень з африканського та англо-кельтського фольклору.
  • Госпел — релігійні гімни афроамериканців, наближені за манерою виконання до блюзу. Зазвичай виконуються під акомпанемент фортепіано, рідше інших інструментів.

Соул на початку свого існування був переважно вокальною музикою, адже у бідних церквах часто не було інструментів.

Рей Чарльз та перші представники соулу

Першою композицією у жанрі соулу стала «I’ve Got a Woman» («Я маю жінку») створена Реєм Чарльзом 1955 року на мотив відомої молитви «My Jesus is All the World to Me» («Мій Ісус — це весь світ для мене»). Така провокаційна витівка не була схвально сприйнята широкими колами, але Рея Чарльза це не спинило.

1959 року з’явилася наступна його пісня «What Would I Say», котру було записано на платівку. Сингл розійшовся мільйонним тиражем — соул виявився прибутковим новим напрямком. За рік він випустив «Georgia on My Mind», котра також мала великий успіх. До кращих взірців раннього соулу належить «Please Please Please» Джеймса Брауна. 

Поява нового музичного жанру відбулася майже одночасно з підйомом руху за рівні права для чорношкірого населення США. Соул, що народився з молитов та проповідей, почав служити пропаганді рівноправ’я, став символом прогресивного руху. Наприклад, у тексті «A Change Is Gonna Come» можна побачити біблійні мотиви, а можна — заклик до боротьби.

Найяскравіші представники соулу 1960-х:

  • Рей Чарльз,
  • Джеймс Браун,
  • Сем Кук,
  • Арета Франклін,
  • Отіс Реддінг.

Їхня творчість переважно належить до південного, або мемфісського, соулу, усі виконавці були залучені до суспільного руху, і це позначалося на текстах — палких і натхненних закликах до змін.

Рей Чарльз

Напрямки соулу

Самобутній музичний жанр розвивався поза законами решти музичного світу, а два основні напрямки сформувалися за територіальним принципом.

  • Мемфісський соул виник у середовищі музикантів, згуртованому навколо студії Stax/Volt Records. Серед них були: Айзек Хейз, Отіс Реддінг, Уілсон Пікетт. Для цього напрямку характерний акцент на ритмі, значний вплив блюзу, віртуозні інструментальні партії. 
  • Філадельфійський соул записували на студіях Philadelphia International Records та Philly Groove Records. Найяскравіші його представники — Баррі Уайт та Харолд Мелвін. Від мемфісського філадельфійський соул відрізняв дуже легкий ледь чутний ритм, повільніші мелодії, увага до вокальних партій.

У 1970-х на підґрунті ритм-енд-блюзу та філадельфійського соулу з’явився фанк. Популярність жанру зростала, і за кілька років соул втратив чітку расову приналежність: перший час музику білих виконавців називали «блакитнооким» соулом. Цікаво, що його створювали здебільшого британці, серед яких Джо Кокер, Елтон Джон та Девід Бові. Згодом термін «блакитноокий» соул відійшов у минуле.

Поява соулу була одним з найдивовижніших явищ у музиці ХХ століття: вперше співаки, котрі не знали нот та ніколи не вчилися вокалу, набували світової популярності та впливали на розвиток культури.

Залишити коментар

Яндекс.Метрика