Джаз народився в місті Новий Орлеан на початку XX ст. Музиканти почали поєднувати енергійні ритми, привезені рабами з Африки, з простими мелодіями і співзвуччями, які колоністи привезли з Європи. Цей стиль дістав назву «новоорлеанський джаз». Пізніше — «традиційний джаз».

Троє або четверо виконавців, що звичайно грають на тромбоні, трубі і кларнеті, підлаштовувалися під чіткий ритм, який відбивали ударні. В 20-х роках XX ст. джаз-бенди почали виконувати сольні номери. Найбільш відомим з ранніх музикантів-солістів був трубач Луї Армстронг.

Історія розвитку джазових стилів

 

Джазові групи швидко розросталися, перетворюючись на біг-бенди, до складу яких входило до двадцяти виконавців. Композитори писали для них музику, музиканти в певні моменти вступали з імпровізованими сольними партіями. Такий стиль джазу був на званий свінгом. У 30-ті роки він став надзвичайно популярний у США. Піонерами свінгу вважають Дюка Еллінгтона, Каунта Бейсі, Гленна Міллера.

У 40-х роках свінг поступово витісняється іншим стилем — бі-боп (від англ. «звуконаслідування»). Його особливість швидкий темп, складні мелодії і ритми; такого роду твори виконували переважно невеликі групи. В стилі бі-боп грали Чарлі Паркер і Діззі Гіллеспі.

У 50-х роках виник і розвинувся кул-джаз (від англ. cool — «прохолодний») з більш простими мелодіями і стриманою манерою виконання. Музиканти експериментували з такими інструментами, як флейта і валторна. Майлс Девіс і Дейв Брубек були лідерами цього джазового стилю.

До 1960 р. деякі джазові музиканти почали вимагати більшої свободи. На чолі з Майлсом Девісом і Джоном Колтрейном вони почали імпровізувати в різних тональностях, і цей стиль став відомий під назвою «ладового джазу». Потім інші музиканти створили вільний джаз, у якому виконавці могли грати будь-що.

У кінці 60-х років Майлс Девіс першим з джазових музикантів звернувся до ритмів рок-музики і почав використовувати електрогітари і електронні клавішні інструменти. Його підтримали американські ансамблі «Чикаго» (англ. Chicago) і «Кров, піт і сльози» (англ. Blood, Sweat and Tears). У них разом з електромузичними інструментами (звичними для рок-музики) були представлені духові, на яких грали музиканти-імпровізатори. Так виник новий напрям — джаз-рок.

Інші джазові напрямки

Найвідоміші джазові жанри:

• Спірічуел (від англ. spiritual — «духовний») — жанр духовних співів чорних американців. Він виник приблизно у XVII ст. на основі протестантського хоралу. Спірічуел виконується хором без інструментального супроводу, з плесканням у долоні і танцювальними рухами співаків. Пізніше він увійшов до репертуару професійних музикантів. Жанр спірічуел мав вплив на формування блюзу і раннього джазу.
• Мінстрел-шоу. У першій половині XIX ст. під впливом англійської народної балади і афро-американського фольклору сформувався жанр американського музичного театру — мінстрел-шоу (англ. minstrel-show — «вистава менестрелів»). Спочатку це були короткі комедійні сценки, в яких білі, загримовані під чорних, пародіювали їх манеру говорити, поведінку, пісні і танці. В 40-х роках такі сценки перетворилися на театральні вистави з участю професійних виконавців. Найвідоміші з них — «Вірджинські менестрелі» під управлінням Дена Еммета. Після закінчення Громадянської війни в США з’явилися мінстрел-шоу, в яких виступали чорні музиканти. Такі шоу вплинули на виникнення і розвиток регтайму, раннього джазу і розважальних естрадних жанрів (водевілю, мюзиклу тощо).
• Регтайм (від англ. ragtipie — буквально «розірваний час») стиль фортепіанної гри і одночасно жанр. Він з’явився наприкінці XIX ст. Піаніст правою рукою виконує вільну за ритмом мелодію, а лівою — рівномірно чергує басові звуки і акорди. Розрив ритмічного малюнка, змішання акцентів та інші зміни в ритмі мелодії на тлі чіткого акомпанементу і становлять головну особливість регтайму.
• Блюз (від англ. blues, від blue devils — «меланхолія», «смуток» або від to feel blue — «засмучуватися») — пісенний та інструментальний жанр афро-американської музики. Він виник у другій половині XIX ст. на основі вокального фольклору чорних американців, передусім трудових пісень, якими супроводжувалася робота в полі, вирубування лісу тощо.