Цей славетний російський співак ще за життя став легендою оперної сцени. Його репертуар включав близько 70 басових оперних партій і до 400 пісень, романсів та інших жанрів камерно-вокальної музики. У своє виконання співак-самоучка вніс елемент театральності і створив своєрідний «театр романсу». До того ж він був оперним режисером («Дон Кіхот» Массне, «Хованщина» Мусоргського), знімався в кіно («Іван Грозний», «Дон Кіхот»), займався скульпторою та графікою.

Біографічні данні

Федір Іванович народився 13 лютого 1873 р. у В’ятській губернії, в селянській сім’ї. Попри те, що матеріальний стан Шаляпіних був катастрофічним, батьки прагнули навчити сина грамоті і ремеслу. У шостому міському початковому училищі Федір провчився недовго. Його улюбленим учителем став Микола Васильович Башмаков, що самовіддано любив музику, особливий спів і прагнув передати цю любов учням.
Перші музичні враження він одержав від співу матері і вже в дитячому віці, маючи красивий дискант, часто підспівував їй, «приладжуючи голоси». З восьми років Федір уже співав у старовинній церкві Св. Варлаама в Казані, намагався навчитися грати на скрипці, багато читав, але був вимушений працювати учнем шевця, токаря, столяра, палітурника і писарем у міській управі.
Служба в управі обтяжувала Федора: усі його думки, усі мрії були спрямовані на театр, де він уже почав підробляти статистом з дванадцяти років, беручи участь у виставах труп, що гастролювали в Казані. З 1891 р. з українською бродячою трупою Т. Деркача, у якій він успішно виконував відповідальні ролі Петра і Миколи в опері «Наталка Полтавка», співак роз’їжджав містами Росії.
Талановитого хлопця помітив колишній соліст Великого театру, знаменитий вчитель співу Д. А. Усатов. Він узявся навчати Шаляпіна. Усатов виклопотав для учня через знайомих маленьку стипендію і годував його обідами, навчаючи за столом хорошим манерам, але головне — відшліфовував його природний дар.
Невдовзі Шаляпін став досить відомим у місцевих музичних колах. Через рік ним зацікавилася дирекція Маріїнського театру, і молодий співак    опинився на імператорській сцені. У драматичних акторів Александрійського театру Ю. Юр’євої і М. Дальського він навчився правильній постановці мовного голосу і акторській грі, з’ясувавши для себе, що вся сила співу в інтонації, а не в силі звука.
У квітні 1896 р. Шаляпін звернув на себе увагу виконанням партії Мірошника в «Русалці», коли йому довелося замінити хворого актора. Величезний успіх у публіки і сприятливі відгуки преси відразу зробили Шаляпіна відомим у столиці. Влітку він дістав запрошення виступити під час Нижегородського ярмарка в приватній оперній трупі російського мільйонера і мецената Сави Мамонтова.
Зваживши на небачений успіх артиста-самородка в театрі Мамонтова, вище театральне керівництво запросило Шаляпіна на роботу до Великого театру, де йому надавали право вибору і постановки оперних спектаклів. Федір Іванович зажив слави і як співак, і як драматичний актор.

Репертуар співака

Серед кращих басових і баритонових партій Ф. Шаляпіна:

• Борис в однойменній опері М. П. Мусоргського,
• Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно і «Мефістофель» А. Бойто),
• Мірошник («Русалка» О. С. Даргомижського),
• Іван Грозний («Псковитянка» М. А. Римського-Корсакова),
• Сусанін («Іван Сусанін», або «Життя за царя» М. І. Глинки),
• Князь Ігор («Князь Ігор» О. П. Бородіна).

 

Федір Іванович Шаляпін пішов із життя в Парижі в 1938 р. і був похований на кладовищі Батінйоль. Тільки на прохання дітей співака, 29 жовтня 1984 року відбулася церемонія перепоховання праху на Новодівочому кладовищі в Москві. Минуло понад шістдесят років з дня смерті Шаляпіна, але цікавість до його особи і творчості не меншає, а слава не меркне. Він продовжує залишатися еталоном оперного співака, зразком для наслідування.

А про інших відомих виконавців-музикантів та композиторів Ви маєте можливість дізнатися з книги Факторовича Євгена «Блюз Сонни. Повести и рассказы зарубежных писателей о музыке и музыкантах».