Ігор Стравинський

Ігор Стравинський – російський композитор та один з найвидатніших представників класичної музики у 20-му сторіччі. Довге, повне випробувань життя він поклав на вівтар мистецтва та залишив по собі спадок, якого вистачило б на трьох несхожих композиторів. Доля «покидала» Стравинського по світові – він вимушено змінив три громадянства: російське, французьке, американське, а похований був у Венеції.

Ранні роки

Дід Стравинського Гнат був небагатим поміщиком шляхетного роду з Мінської губерніі та мав по різних джерелах польське, білоруське або українське коріння. Батько Стравинського Федір вчився та жив на території сучасної України, звідки й переїхав до Санкт-Петербургу. Саме там народився видатний в майбутньому музикант.

Балет Стравинського "Весная Священна"

Життєва стежка, яку обрав Ігор Стравинський, не була випадковою – його батько був оперним співаком легендарного Маріїнського театру, а мати – концертмейстером. Молодший брат Стравинського Юрій пішов слідами батька, а Ігор вчився грати на фортепіано у відомих піаністок Л. А. Кашперової та А. П. Снеткової.

Потім Стравинський став самотужки займатися музикою, встигаючи водночас вчитися на юриста в Санкт-Петербурзькому університеті. Побачивши, що Ігор демонструє значний прогрес, батьки посприяли тому, щоб він вчився не аби в кого, а в живого класика та легенди – М. А. Римського-Корсакова.

Російський період

Саме Римський-Корсаков стає «духовним батьком» молодого дарування, його вплив відчувається в музиці так званого «російського періоду» творчості Стравинського. Водночас відбувається визначна зустріч Стравинського з Сергієм Дягілєвим – творцем «бренду» «російський балет». Дягілєв і його трупа підкорили паризьку публіку, а Стравинський в свою чергу підкорив Дягилєва, який запропонував композитору написати щось для його вистав.

Так на початку 1910-х з’являються три балети: «Жар-птиця», «Петрушка» та «Весна священна». Усі вони мають схожі риси. Кожна написана для великого оркестру, у кожній використовуються російськи фольклорні мотиви, оркестрування народної музики та відчувається вплив наставника Стравинського – Римського-Корсакова.

Щоб зрозуміти важливість творів «російського» періоду творчості Стравинського, достатньо сказати, що «Весна священна» стала одним з двадцяти семи музичних творів, записаних на золотій пластинці «Вояджера» відправленого для можливого контакту з позаземними цивілізаціями.

Неокласичний період

З початку 1920-х років Стравинський, що працював у Парижі і після Революції не поспішав вертатись до новоствореного СРСР, вступає в новий, «неокласичний» творчій період. Після «масштабних», «складних», укорінених у фольклорі творів композитор шукав більш просте, невимушене, лаконічне та загальнозрозуміле звучання.

Стравинський деригує

Балет «Пульчинела», опера «Мавра», опера-ораторія «Цар Едіп», «Симфонія псалмів» були стилізовані у класицистичній, бароковій або романтичній манері. Майже тридцять років Стравинський переосмислював тисячолітнє надбання європейської музики: від Баха до Перголезі, від Бетховена до Чайковського.

Серійний період

Вимушений перебратись до США під час Другої світової війни Стравинський, вичерпавши до початку 1950-х інтерес до неокласики, вступає в останній «пізній» або «серійний» період творчості. Це досить «відсторонений» підхід до створення музики, коли композитор будує послідовність неповторюваних звуків, що зв’язані один із одним. Тематично твори стають більше релігійними, що можна зрозуміти навіть з назв: «Проповідь, притча та молитва», «Потоп», «Авраам та Ісак».

Залишити коментар

Яндекс.Метрика