Говорячи про класичну музику, ми звичайно маємо на увазі музику, яку виконують на концертах, під час церковних служб, а також оперу і балет. Термін «класичний» застосовують також до музики, написаної в класичний період історії західного мистецтва, що продовжувався з 1750 по 1800 рік.

Західна класична музика — усього один з безлічі видів класичної музики народів світу. Наприклад, в Індії класичними вважаються твори, які виконувалися впродовж століть, але не були записані. В Японії класична придворна музика гегаку сягає корінням до 700-х років н. е.

На Заході найдавнішою музикою вважаються співи, що виконувалися в християнській церкві, починаючи з IX ст. Про музику, що існувала до IX ст., майже нічого не відомо, оскільки її не записували. Мистецтво співів набуло розквіту в XIII столітті.

 

Композитори класичного періоду

В епоху Ренесансу (з 1400 по 1600 р.) церковна музика стала вишуканішою. Композитори XVI ст., такі як італієць Джованні Палестріна, писали складні музичні твори — меси. Крім того, музика розвивалася поза церквою: спочатку італійські, а потім англійські композитори почали писати музику на вірші.

Створювалися короткі музичні п’єси мадригали. У період бароко (приблизно з 1600 по 1750 р.) народилася опера, одночасно продовжувався розвиток релігійної (духовної) і нерелігійної (світської) музики.

Найвидатнішим з композиторів епохи бароко був Йоганн Себастьян Бах. Він створив численні релігійні музичні твори і розвивав світські форми — такі як концерт. Приблизно в той же час Георг Фрідріх Гендель писав драматичні ораторії. Після першого ж концерту в 1742 р. ораторія Генделя «Месія» набула популярності.

Класицизм і романтизм

Друга половина XVIII ст. відома як класичний період в історії західної музики. Більшість композиторів і музикантів служили при церкві або мали підтримку багатих покровителів. Принц або дворянин утримував придворний оркестр заради розваги гостей, а також композитора, який писав для цього оркестру.

Австрійський композитор Франц Йозеф Гайдн велику частину життя прослужив при дворі князя Естергазі у Відні. Він створив понад сто симфоній, багато зробив для розвитку деяких форм камерної музики — таких як струнний квартет. Музика Гайдна стала джерелом натхнення для багатьох інших композиторів епохи класицизму.

Геніальність Вольфганга Амадея Моцарта визнали ще за життя. Але в нього не було постійного покровителя, через відсутність надійної підтримки життя його перетворилося на боротьбу і суцільне страждання. Моцарт складав найрізноманітнішу музику; любов до театру спонукала його написати такі опери, як «Весілля Фігаро» і «Чарівна флейта».

Видатною фігурою кінця класичного періоду став Людвіг ван Бетховен. Бетховен вдавався до таких музичних форм, як симфонія, концерт, соната, і невпинно розвивав їх. Багато композиторів XIX ст. намагалися наслідувати Бетховену.

Романтичний період у музиці, живопису і літературі (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) співпав з часом революцій, унаслідок яких влада монархів і дворянства стала слабкішою і з’явився новий клас заможних людей. У багатьох європейських містах будували публічні концертні зали. Композитори і виконавці тепер розважали не свого покровителя, а широку публіку.

Угорський піаніст Ференц Ліст та італійський скрипаль Нікколо Паганіні писали і виконували твори, що приголомшували слухачів своєю віртуозністю. Австрійський композитор Франц Шуберт склав сотні виразних пісень, які виконував перед невеликими групами друзів і прихильників. Італієць Джузеппе Верді писав історичні опери або брав за основу сюжети літературних творів, а німця Ріхарда Вагнера надихали міфи і легенди.