«Вусатий фанк» — напівжартівливий термін для позначення української популярної естрадної музики кінця 1960-х — середини 1970-х років, котра являла собою дуже цікавий культурний феномен.

Чому вусатий? Все просто: на той період припадає сплеск моди на вуса, і переважна більшість чоловіків їх носила. Вуса для 1970-х є надійним маркером свого історичного періоду, разом із зачісками, натхненними «Beatles». На тогочасних фотографіях модних гуртів майже всі музиканти-чоловіки мали вуса. Щодо другої частини терміну — фанку — історія трохи глибша і цікавіша.

Походження явища

Витоки фанку знаходяться у традиційній музиці африканських общин в Америці, він стрімко почав набирати популярності у 1960-х роках. Разом з соулом фанк є частиною ритм-енд-блюз напрямку. Те, що за часів «холодної війни» і «залізної завіси», що мала боронити громадян Радянського Союзу від бентежної популярної культури Заходу, українська музика дивовижним чином підхопила провідні тенденції часу, ще й надала їм виразного національного колориту, є по-справжньому феноменальним явищем.

Цікаво, що українська самобутня інтерпретація модного звучання у цілком новому контексті не є унікальною — подібне траплялося в різних куточках світу.

• В той час у Західній Німеччині зародився музичний напрямок, що згодом став називатися краут-роком. Молоді музиканти 1960-х, котрі його розвивали, прагнули дистанціюватися від покоління батьків і транслювати у світ свої власні, нові цінності.
• В бразильських фавелах — бідних кварталах, що оточували великі міста на кшталт Ріо-де-Жанейро, на початку 1970-х набув популярності байле-фанк, що виріс з традиційних бразильських мотивів і ритмів американського фанку.
• В Туреччині 1960-х модним трендом став так званий «анатолійський рок», що поєднав класичне рокове звучання натхненне The Rolling Stones і Led Zeppelin з національними турецькими піснями.

Щодо Радянського Союзу, оминути «залізну завісу» іноді вдавалося. У прикордонних регіонах можна було «зловити» іноземне радіо, котре транслювало сучасну музику, з закордонних відряджень люди привозили серед інших цікавинок і музичні платівки. На цій скромній базі, почасти інтуїтивно, багато в чому лише завдяки величезній творчій енергії та прагненню до самовираження, утворився «вусатий фанк».

Розквіт і популярні гурти

У другій половині 1960-х почали утворюватися музичні гурти (у той час їх назвали ВІА — вокально-інструментальний ансамбль, аби навіть у назві дистанціюватися від притаманного західним країнам слова «band» або гурт) з цілком новим, дуже сучасним, свіжим звучанням. У їхніх текстах, інструментальному складі, мелодіях виразно проглядали етнічні українські мотиви.

Аби уникнути звинувачень у буржуазному націоналізмі, представники «вусатого фанку» змушені були також додавати до свого репертуару пісень про революцію, громадянську війну і провідну роль партії. Це було чистої води окозамилюванням, і їхні платівки розходилися вражаючими тиражами завдяки чарам нових незвичних пісень, що були так само далекі від прославляння Партії як і від блюзнірської «шароварщини». Українське стрімко ставало модним, до того ж не тільки в УРСР, а й в інших республіках.

У той плідний для української музики час гурти в стилі, котрий ми згодом називатимемо «вусатим фанком» утворювалися в усіх містах та містечках України. Серед провідних можна згадати такі:

• «Смерічка»,
• «Арніка»,
• «Кобза»,
• «Візерунки шляхів»,
• «Світязь»,
• «Жива вода»,
• «Водограй»,
• «Мрія» та десятки інших.

Саме завдяки ВІА «Смерічка», що походив з невеличкого містечка Вижниці у Чернівецькій області, набула такої колосальної популярності пісня Володимира Івасюка «Червона рута».

«Вусатий фанк» — термін, вигаданий постфактум для масштабного і багато в чому стихійного явища в українській музиці, котре відбувалося на різних рівнях від самодіяльності до професійної музики. В 1980-х він пішов на спад і був майже забутий, але нині подекуди знову відроджується у творчості сучасних музикантів.