Українська музика 90-х років — від здобуття незалежності і приблизно до 1998 року — яскраве самобутнє явище, гідне того, щоб розглянути його окремо. Такої відвертості, настільки вільного творчого пошуку (вільного від обмежень комерційного мистецтва, бо заробляти великі гроші на своїй творчості навряд чи сподівався хтось із них міг сподіватися), таких сміливих і новаторських експериментів українська музика відтоді знала не надто багато.

Надзвичайно талановита співачка и харизматична артистка, популяризаторка народної творчості, палка патріотка своєї країни — Раїса Опанасівна Кириченко заслуговує на нашу пам’ять і шану. Навіть, якщо ви не є поціновувачем української естрадної пісні пізньої радянської доби та перших років незалежності, вам все одно ймовірно знайома її творчість. Ті, хто зростав у 90-ті, ймовірно пам’ятають її потужний чистий голос, що лунав з радіо. «Пане полковнику, мій синьоокий…» — авторський текст, створений за мотивами народної пісні, завдяки величезній популярності виконавиці фактично став народною піснею, слова якої знав кожен.

Музика завжди мала потужність зближувати серця та переносити нас у світ емоцій та почуттів. У світі української музики існують гурти, які не просто грають музику, але й створюють справжні шедеври, що доторкаються до душі слухачів. Один із таких гуртів – “Друга Ріка”. Їхня творчість вразлива та водночас потужна, як могутній потік ріки. Дозвольте мені вас ввести у світ цього надзвичайного колективу та розповісти про їхній шлях до зірок.

«Вусатий фанк» — напівжартівливий термін для позначення української популярної естрадної музики кінця 1960-х — середини 1970-х років, котра являла собою дуже цікавий культурний феномен.