Блюз – один з найбільш видатних та впливових музичних жанрів 20-го століття. Важко сказати що сталося б з рок-н-роллом, ритм-н-блюзом та їх чисельними похідними, якщо би блюзу не існувало.

В свою чергу блюз шукав натхнення у традиційних негритянських піснях. Це могли бути мотиви, які наспівувалися під час роботи на бавовняному полі чи ритуальні співи (як язичницькі, так і протестантський спірічуелс), або ж коротенькі балади на життєві теми.

Змішуючись поміж собою та змінюючись під впливом іншої американської тогочасної музики, блюз став справжнім феноменом – водночас популярною музикою та перлиною, що досить вивчають музикознавці.

Про що та звідки?

У художньому фільмі «Перехрестя» (1986) один з героїв говорить фразу, що стала культовою: «Блюз – це коли добрій людині погано». Вона дуже добре описує тематику більшості блюзових пісень – журбу, образу, меланхолію. Це є цілком логічним, адже представники прошарку негритянської бідноти, у якому розквітав блюз, були майже позбавлені громадянських прав та тяжко працювали за мізерні гроші. Коли ти завжди й усім обділений, а з маленьких радощів в тебе пісня та випивка, то про що ще співати?

Також «Перехрестя» торкається важливого для блюзу міфічного мотиву – угоди з дияволом. Кажуть, що один з найвидатніших блюзменів 1930-х років Роберт Джонсон згодився віддати душу, аби отримати свій талант. Загадкова загибель музиканта лише підлила масла у вогонь.

Мабуть, подібні легенди спочатку сформували серед віруючих ставлення до жанру, як до чогось порочного. Але всілякі спроби чинити опір блюзу були приречені на поразку. У часи, коли негритянське населення було максимально пригніченим та вважалося неповноцінним, негритянська музика стала неймовірно популярною.

Що було спочатку?

Наприкінці 19-го сторіччя із блюзом трапляється перша важлива трансформація – він формується як впізнаваний стиль. Але музиканти того часу можуть розраховувати хіба що на оплески, випивку та миску їжі – після виступу вони мали повертатися до звичної, здебільшого важкої праці.

До концертних залів, або ж, врешті-решт, до клубів в теперішньому розумінні цього слова хід таким музикантам був закритий. Тому вони виступали у так званих джук-джойнтах – «злачних» місцях, що могли об’єднувати найдешевший бар та танцювальний майданчик. Бійки та вбивства у таких місцях були звичною справою.

Розквіт блюзу

Наступний крок блюз зробив на початку 20-го століття, коли звернув на себе увагу компаній звукозапису. До речі, само визначення «блюз» вперше задокументовано у 1912-му році, завдяки пісні, що була записана Хартом Уендом.

Формування стилю закінчується у 1920-ті роки, що співпадає с першою хвилею його загальноамериканського визнання. Грамплатівки (переважно жінок-виконавиць блюзу) набували шаленої популярності, студії того часу були згодні записувати майже будь яку негритянку, що вміла співати. В цей час важливими фігурами блюзу стають Мемі Сміт, Ма Рейні, Джиммі Рашинг та Бессі Сміт.

У середині 1940-х блюз вже є невід’ємною частининою актуальної американської музики. На зміну джук-джойнтам приходять клуби, де збирається в цілому більш респектабельна публіка, серед якої немало справжніх поціновувачів жанру, а на сцену підіймаються такі безперечні музичні генії як Чак Беррі, Мадді Уотерс, Бі Бі Кінг, Бо Діддлі та інші.

Але водночас відбуваються значні зміни у жанрі, який цілковито логічно еволюціонував від початкового сольного акапельного співу до акомпанементу гітари та музичної гармоніки, а згодом до повноцінного ансамблю з великою кількістю професійних виконвців.

Спадок

З того часу блюз анітрохи не «постарішав» – він залишається невід’ємною частиною музичного та загальнокультурного простору. Без нього були б неможливі Led Zeppelin та Animals, The Doors та Джимі Гендрікс.

Якщо повернутися до блюзу, як до масс-культурного феномену, то окрім «Перехрестя» можна згадати фільми на будь-яку тему – докуметалки (серіал «Блюз», режисерами якого виступили Мартін Скорсезе, Вім Вендерс та Клінт Іствуд) біографічні драми («Птах» від того ж Іствуда) або комедії («Браття Блюз»). Крім того, значним був вплив цього жанру на літературу: від Френсіса Скотта Фіцджеральда до Джека Керуака.