Постпанк – унікальне явище, що суттєво змінило музику наприкінці 1970-х років. Постпанк суттєво ускладнив панк, привносячи до «легковажного» жанру екзистенціальну тематичну глибину, а також експериментуючи з музичною складовою. Останнє призвело до того, що дуже складно знайти певні критерії, завдяки яким той чи іншій гурт відносять до цього напрямку. Окрім панку на жанр впливали даб, електронна музика, фанк та ін.

Постпанк – це насамперед про настрій та атмосферу, а не про ритмічний малюнок чи конкретні гітарні рифи. Навіть традиційно асоційовані з жанром гурти часто записували один-два видатних постпанкових альбоми та вирушали далі на пошуки нового стилю. З цього витікає й парадоксальний висновок деяких дослідників – вони стверджують, що постпанк з’явився навіть раніше за панк, але ретроспективно був записаний журналістами останньому чи в сини, чи в молодші брати.

Коріння та перші кроки

Батьківщиною постпанку зазвичай вважають Велику Британію, але існує думка, що прото-постпанк десятиріччям раніше виконували, наприклад, німецький гурт Can та Neu! Не забувають також про ранні твори Іггі Попа та Лу Ріда.

Таким чином можна вважати, що панк та постпанк розвивалися водночас, але перший швидше досяг великої популярності. Так чи інакше, але остаточно відлік постпанку починають з середини 1970-х, а вже наприкінці десятиріччя він являє собою «локомотив» гуртів, що рвуть на частини музичний простір.

Все почалось з успіху таких гуртів як Bauhaus, Siouxsie and the Banshees, Joy Division, Public Image Ltd. Усі ці виконавці шукали нові засоби вираження – як музичного так і ліричного.

Постпанк відрікався не тільки від панку, але й від усього року. Він жадав бути антиестетичним, майже дратівливим, але цього ж жадали й слухачі. Брудне звучання, навмисне порушення музичної гармонії, монотонний повільний ритм змішувались з максимально відвертими та депресивно-меланхолічними текстами пісень. Вважається, що на лірику виконавців надихали такі контркультурні ікони, як Уільям Берроуз та Джеймс Баллард.

Розквіт та слава постпанку

Усі 1980-ті постпанк буде в тому чи іншому вигляді домінувати в сегменті року. Його юнацький радикалізм пройде огранювання часом, безкомпромісність відійде на другий план. З’являються гурти, що будуть зрозумілі значно ширшій аудиторії. Це в першу чергу The Cure, The Bad Seeds, My Bloody Valentine тощо.

Це призводить до появи багатьох студій звукозапису, що спеціалізуються на постпанку,  наприклад, Industrial, Mute, 4AD. Завдяки цьому згодом новий жанр заповнює ефіри радіостанцій. Але ця популярність відштовхнула від постпанку найбільш безкомпромісних експериментаторів.

Постпанк часів розквіту чинив чи не найзначніший вплив на так званий «російский рок» радянських та пострадянських часів. І хоча тут не може бути мови про дослівний жанровий збіг, але у більшості гуртів того часу можна знайти запозичення як музичні, так і з точки зору зовнішньої естетики.

«Кино», «Агата Кристи», «Альянс» та інші повною мірою надихались зарубіжними виконавцями. Найсамобутнішим серед них був гурт «Гражданская оборона» чия популярність згодом вийшла на світовий рівень.

Вплив

Якщо говорити про вплив на світову музику, то постпанку тут також є чим похизуватись. Насамперед зобов’язаний постпанку своєю появою готичний рок, що став своєрідною ланкою, логічним продовженням його традицій та водночас новим жанром. Також велика заслуга постпанку в появі такої музичної течії як індастріал. Його вплив прослудковується й у синті-попі, альтернативі, постхардкорі, тощо.