Традиційні українські музичні інструменти надзвичайно різноманітні, за допомогою них наші предки висловлювали тугу та радість, переповідали історії та передавали культурний спадок наступним поколінням. Про деякі з них знає кожен, але є й такі, що здатні вразити своїм чудернацьким виглядом та звучанням. Ось наступна п’ятірка з нашого топ-10, про першу читайте тут.

Джоломига

Серед народних інструментів безліч різновидів сопілки — люди давнини полюбляли їх за простоту виготовлення та універсальність. Та джоломига не звичайна сопілка — вона має дві цівки, з’єднані між собою так, аби музикант міг грати одночасно на обох. Таку подвійну флейту робили з одного шматка деревини, просвердлюючи у ньому два видовжених отвори. Одна з цих сопілок-близнючок грає роль басової партії, а друга змінює тональності та відповідає за мелодію. Майстерна гра на джоломизі створює враження дуету.
Інші назви цього інструмента — дводенцівка, близнівка, двійниця. Регіон походження і розповсюдження — Закарпаття.

Торбан

Струнний щипковий інструмент, родич лютні, бандури та гітари. У торбана два грифи, 14 струн плюс до того 12-13 приструнків (що відрізняє його від лютні) щоб опанувати гру на ньому знадобиться чимало терпіння і зусиль.
Був популярним у XVIII–XIX століттях, згодом забутий та реконструйований за описами та небагатьма музейними екземплярами наприкінці ХХ століття. Наразі подекуди знову використовуваний у складі народних музичних ансамблів. Торбан ще називали «панською бандурою», він вважався вишуканим та шляхетним інструментом, легенди розказують, що свого часу на ньому вправно грав Іван Мазепа.

Жалійка

Різновид дерев’яної сопілки з цікавою будовою: вона має у горішній частині 6 отворів, з одного кінця приєднується пищик, а з іншого — розтруб, що традиційно виготовлявся з коров’ячого рогу. У жалійки дуже характерний різкий, пронизливий звук — звідти й назва, адже сопілка ніби плаче, жаліється. Є припущення, що інструмент могли використовувати у поховальних обрядах, але достеменних свідчень щодо цього немає. Відомо, що жалійки найчастіше робили та використовували пастухи в Карпатах.

Серед сучасних музикальних етно-гуртів звук жалійки найчастіше можна почути у композиціях ДахаБраха.

Колісна ліра

Всі ми чули про мандрівних співців-лірників на уроках історії, але цьому дивовижному музичному інструменту приділяли незаслужено мало уваги. Ліра належить до найдавніших українських струнних щипкових інструментів. За смичок у механізмі ліри править колесо, яке музикант обертає одною рукою в той час як іншою притискаю струни за допомогою клавіш.

Своєрідний надривний тембр звучання пасував до тужливих дум про героїчне минуле, що складали основу репертуару лірників. Цікаво, що аналогічним чином ліру використовували мандрівні співці у інших країнах Європи — Франції, Німеччині, Великій Британії — це зафіксовано у історичних джерелах та образотворчому мистецтві. З початку 1980-х і донині триває процес відновлення забутої майстерності виготовлення колісних лір та гри на них.

Басоля

Інструмент, конструктивно подібний до скрипки та віолончелі, але з дещо іншим гучнішим та пронизливішим звучанням. Старовинна басоля мала 3 струни у центральних областях України, 3 струни на Бойківщині або 5 струн на Закарпатті. Розміри інструмента також сильно варіювали залежно від регіону: на Полтавщині це могли бути 50-70 см, а на Закарпатті — до 150 см. На ній грають смичком вигнутої форми, інструмент тримають на колінах як гітару. Тепер басолю використовують найчастіше у ансамблях троїстих музик.