Всім, хто цікавиться музикою, звичайно, знайоме слово «соната». По радіо, телевізору часто звучать найбільш улюблені, популярні твори цього жанру – «Місячна» та «Патетична» сонати Бетховена для фортепіано, соната Шопена з траурним маршем, віолончельна соната Шуберта «Арпеджіон».
Що ж являє собою жанр музичної сонати?

Це великий твір з декількох частин, що відбиває в контрастних образах картини навколишнього нас світу, різні переживання, думки. Жанр сонати можна прирівняти до літературної повісті, а іноді і цілому роману: тут живуть, діють різні персонажі з несхожими характерами, різноманіттям почуттів, важкими долями. Події повісті або роману відбуваються в різний час, в різних місцях.

Саме слово «соната» в різні часи мало неоднакове значення. Зараз нам більш відомий «класичний» тип сонати. Він встановився в епоху музичного класицизму, до середини XVIII століття, у творчості видатних віденських композиторів Й. Гайдна та В. А. Моцарта. Більш ранні зразки цього жанру прийнято називати «старовинної сонатою».

Будова класичної сонати

Класична соната складається з трьох частин. Вони розташовані в певній послідовності і звучать в різних темпах. Перша частина – швидка, жива; друга – некваплива або повільна; третя – зазвичай найшвидша, за характером нагадує музичний матеріал з першої.

У першій частині проявляється дійовий початок: вона сповнена руху, спрямованості вперед. Тут особливо важливим є ритм – пульс подій. При цьому характер музики може бути різним – веселим, невимушено-жвавим або драматичним, напруженим, жартівливим, граціозним.

У другій частині – зовсім інша атмосфера. Тут немає таких енергійних вольових імпульсів, такої спрямованості вперед. Все начебто призупиняється на своїх місцях, думка тече неквапливо.

Треба сказати, що соната – складний жанр, який з’явився в пору високого розквіту музичного мистецтва. Природно, він харчувався з багатих джерел музики яка існувала перед появою жанру сонати. Образи, теми, які звучать в інструментальній сонаті, народилися в інших жанрах вже раніше і мали більш конкретного змісту.

Старовинні сонати

Перші зразки старовинних сонат виникають в Італії, в XVII столітті. Цей факт не випадковий. Італія вже в епоху Відродження славилася надзвичайно цікавим, різноманітним розвитком всіх областей мистецтва. Музика «не відставала» від живопису, скульптури, архітектури. І в наступні два століття – XVII-XVIII – сюди спрямовувалися музичні генії інших країн – послухати, повчитися і спробувати власні сили. Саме тут вперше з’явилася і досягла високого розквіту опера, тут вже до середини XVII століття народилися видатні досягнення в галузі інструментального виконавства – органного і скрипкового.

В останній третині XVII століття в культурному місті Італії Болоньї кілька композиторів створюють нові твори для скрипки – сонати. Це був перший важливий етап на шляху до майбутньої класичної сонаті. У сонатах болонських майстрів ще не встановилося певної кількості частин, немає строгого порядку в їх дотриманні, проте в них намітилися три найбільш яскраві образні сфери, які контрастно відтіняють один одного, – попередники майбутніх трьох частин класичної сонати.

Одна з них, можливо, найбільш важлива, як би «центр ваги» – енергійна, спрямована, активна перша частина. Друга – повільна, більш статична, споглядальна, піднесена. У ній яскраво проявилися особливості оперної співучості – кантилени. І, нарешті, третя сфера – наступний, заключний етап цілого – це область жартівливих образів, живого танцювального руху.