Ви, звичайно, знаєте, що в будь-якому театрі, як і в кіно, п’єсу ставить режисер, який втілює авторський задум на сцені.  К. С. Станіславський, найбільший діяч російського театру – актор, режисер, педагог, – говорив, що режисер – це не тільки той, хто вміє розібратися в п’єсі, порадити артистам, як грати ролі, скласти мізансцени, режисер – це той, хто вміє спостерігати життя і переносити його на сцену, хто володіє великою кількістю знань, крім своїх, чисто професійних.

Оперний режисер

Все це цілком відноситься і до оперного режисера. Але на відміну від драматичного він ще й музикант, і не тільки тому, що має музичну освіту, а тому, що, здійснюючи постановку оперного твору, він мислить музичними образами. Він не тільки чує музику, а й бачить її.

Працюючи над партитурою, оперний режисер бачить і майбутнє оформлення вистави, яке зробить художник, і навіть танці, які-будуть поставлені хореографом. І, звичайно, в першу чергу, бачить кожного актора-співака в певному образі, його поведінку, почуття, думки, його взаємини з партнерами.

Є ще одна відмінність оперного режисера від драматичного: він працює над постановкою в нерозривному союзі з диригентом. У режисера і диригента загальні турботи, інтереси і завдання. Однак всю підготовчу музичну роботу зі співаками і оркестрантами проводить диригент. За такою роботою стоять часом роки наполегливої праці над партитурою.

Праця диригента

На репетиціях диригент тактовно, але наполегливо передає виконавцям своє розуміння музичного образу, об’єднує їх своєю волею, своїм розумінням музики і з різних індивідуальностей створює єдиний колектив, слухняний кожного його руху, жесту. І під час постановки опери керівництво всім спектаклем знаходиться в руках диригента.

Режисер, сидячи в залі для глядачів або стоячи за кулісами, вже не може втрутитися в хід спектаклю, а диригент може, тому що він з виконавцями кожну мить разом – він не тільки керує співаками і оркестром, щоб вони звучали злагоджено, він керує всім що відбувається на сцені.

На диригенті лежить відповідальність за досконале втілення композиторського, режисерського і його власного задуму всієї постановки опери.

Щоб опанувати таким мистецтвом, треба багато вчитися і багато знати. Наведемо лише один доказ цього. У міжнародній музичному житті все більшу популярність і значення набувають конкурси диригентів, які проходять в Італії, країні, як ви знаєте, здавна вважається колискою музики.

На 4-му турі кожен учасник повинен був виконати три частини з різних симфоній Бетховена: одну обов’язкову для всіх – I частина з Шостої симфонії, а про двох інших конкурсант дізнавався, витягнувши жереб, лише за добу до виступу, причому на репетицію з оркестром йому відводилося всього 20 хвилин!

Яку ж пам’ять треба мати, щоб тримати в голові всі частини всіх дев’яти симфоній Бетховена! Якою витримкою і характером треба володіти, щоб знайти, при мінімальному за часом спілкуванні з незнайомим оркестром, загальне розуміння музики!

А мовний бар’єр?! Ось тут-то і приходить на допомогу свого роду «есперанто» – міжнародна мова – відточений до межі диригентський жест, який музиканти розуміють без слів.

Професія диригента, як оперного, так і симфонічного, як правило, чоловіча професія. Але є винятки: серед жінок-диригентів в першу чергу треба назвати В. Б. Дударову, талановиту представницю осетинського народу, ім’я її відоме в багатьох країнах світу.

«Це музикант, який дихає разом з оркестром, … їй властива така манера поводження з музикантами, яка змушує докласти максимум зусиль на репетиціях, чим і досягається успіх на концерті … Чудовий диригент! Дударова – сама музика! »- так писали про її виступах кубинські газети.