Традиційний обрядовий спів мають чи не всі народи світу, і кожен – прекрасний і особливий. Наближаючись до зимових свят, давайте поговоримо про українські колядки – древі величальні пісні.

Історія колядок древня та достатньо таємнича, проте вчені намагаються відкрити завісу їх секретів для нас. Цим пісням чудом вдалося зберегтися ще від дохристиянських часів. Наразі наука не має прикладів весняних чи літніх святкових та обрядових пісень, проте колядки збереглися. Чому саме вони – сказати напевне важко. Проте можна припустити, що наші предки, так само як і ми, прагнули зимового дива і радості в темну холодну пору року.

Цікаво, що до 1700 року, коли вперше на території сучасної України стали святкувати Новий рік 1 січня, колядки не мали таких асоціацій у людей, як у нас. Не було ялинок і свято не було розрекламованим і, взагалі, приходилося на початок весни. Тому колядки для наших предків мали зовсім не новорічно-різдвяне значення.

Чому ж колядували?

В християнській традиції, яка почалася із прийняттям православної віри на Русі в 988, колядки виконували функцію величання новонародженого Ісуса Христа і його матері, Діви Марії. Зараз ця традиція зберігається, причому наряду з більш новими текстами козацьких часів використовуються і старовинні.

Але ця традиція, хоч наразі і древня, не могла виникнути на пустому місці. Дохристиянський обряд передбачав святкування Коляди – народження нового сонця, тобто – сонцестояння. Це свято є спільним не тільки для слов’янських народів, але й для всієї Європи. Так, у цей же час (тобто з 21 по 25 грудня) у скандинавських країнах святкують Йоль.

Стійкість обряду, дійсно, можна пов’язати із дохристиянськими традиціями та віруваннями, адже саме з цього часу світовий день прибуває. До цих пір православні святки Сави, Варвари та Миколая шануються по всій Україні, а народні приміти кажуть: з цих святців день світлішає та довшає.

Музичні особливості колядування

Змішання язичницької та християнської традицій, які утворили новий органічний вид творчості, як ніщо інше влучно характеризують основи української народної культури.

Колядування супроводжується гуляннями, веселощами та гостюваннями, тому музичні особливості пісень можна охарактеризувати так:

• Проста мелодія з короткою строфою для зручності виконання навіть великим хором.
• Простий та середній за темпом ритм, щоб не збиватися та було зручно пересуватися, співаючи.
• Велика кількість рефренів для кращого запам’ятовування та підкреслення особливо важливих моментів.

Одна з найдревніших колядок, які дійшли до нас, збереглась із язичницьких часів, а деякі вчені вважають, що окремі її елементи було створено ще окремими слов’янськими племенами до зародження Київської Русі. Це –«Ой як то ще було із нащада світа». В цій пісні описується створення землі із моря двома сакральними птахами – голубами. Цікаво, що саме ця колядка була використана композиторами для створення саунд-треків до першого українського різдвяного мюзикла «Вечори на хуторі біля Диканьки».

За своєю генезою колядки були первісними магічними формулами, а з прийняттям християнства цей досвід перетік у славлення Христа та Богоматері. Наряду із народними піснями поступово з’явилися авторські церковні колядки. Наприклад, це «Нова радість стала», «Тиха ніч, свята ніч».

Характерно, що із прадавніх часів у великій кількості колядок зберігся «віншувальний», тобто побажальний мотив. У текстах часто зустрічаються побажання всіх благ господарям, до яких приходять в гості колядники та приносять благу звістку про народження Ісуса.

Тож ви теж, слухаючи колядки, тепер можете задуматися, наскільки древніми вони є та навіть самостійно вгадати, які їх частини найдавніші, а які – більш сучасні. Пісня – душа народу, тож на свята не втрачайте нагоду пізнати її глибше та збагатити власну душу.