Майже 100 років «Carol of the Bells» є найпопулярнішою у світі різдвяною мелодією. Із розвитком кіно її використовували чи не у кожному фільмі про Різдво, з розповсюдженням телебачення — у рекламі та телевізійних шоу. Значно менше часу пройшло відтоді як світ дізнався, що автор цієї казкової мелодії — український композитор Микола Леонтович, за часів радянської окупації цей факт не був широко відомий також і в Україні. В роки незалежності інформацію про трагічну долю цього винятково талановитого композитора дослідникам довелося збирати по крихтам, і ось що наразі про нього відомо.

Біографія митця

Народився 1877 року у селі Монастирок на Вінниччині у сім’ї священника. Хист до музики успадкував разом із братом та сестрами від матері, котра, за спогадами, надзвичайно гарно співала.

Оскільки батько, дід та прадід Леонтовича були священниками, він як старший син мусив також вступити до духовної семінарії у Кам’янці-Подільському, щоб продовжити сімейну традицію. Та його значно більше за церковну службу приваблювала музика: він захоплено слухав у міській опері класичних композиторів, а влітку вибирався у етнографічні експедиції довколишніми селами, щоб записувати народних пісень.

Закінчивши семінарію Микола Леонтович учителював у містечках та селах Вінниччини, де викладав не тільки музику, але й математику та географію. У селі Чукові він заснував при школі хор та оркестр, для якого сам купив інструменти, витрачаючи на це майже всю зарплатню протягом року. В цей час він також записував та публікував свої власні музичні обробки народних пісень.

Коли 20 листопада 1917 року Центральна Рада у Києві проголосила створення Української Народної Республіки, Леонтович, котрий тоді викладав музику у жіночому ліцеї у Тульчині, привітав своїх учениць із цим визначним днем та закликав перейти у спілкуванні на уроках на українську мову. Про це зберіглася згадка у спогадах однієї з тодішніх його учениць.

Плідна робота Леонтовича по збиранню фольклору наприкінці 1910-х зробила його відомим у академічних колах, а «Щедрик», «Легенда» та «Почаївська Божа Матір» — знаменитим композитором. Тож не дивно, що 1 січня 1918 року йому офіційно запропонували роботу у музичному відділі Міністерства народної освіти (згодом Міністерства освіти та мистецтв). Мрії і плани Миколи Леонтовича, щодо розвитку національної української культури на ґрунті народної пісенної творчості незабаром мали здійснитися…

«Щедрик»

«Щедрик» — одна з найстаріших відомих українських щедрівок, записана ще у 20-ті роки XIX століття першими збирачами фольклору. У їхніх публікаціях ця стародавня обрядова пісня потрапила на очі Миколі Леонтовичу, котрий був вражений її простотою та геніальною гармонією, чарівливим поєднанням мелодії та слів. Він працював над власною версією «Щедрика» майже 20 років. Розпочав роботу 1901 року у Тульчині і лише 1916 року відшліфував її настільки, що дозволив виконувати «Щедрик» перед публікою. У переддень Різдва 1916 року пісню вперше виконав студентських хор Київського університету імені Святого Володимира. «Щедрик» відразу став популярним, того року у грудні його виконували й інші хори у Києві, Вінниці та інших містах.

Культурна дипломатія

Національно-визвольна боротьба тривала, щойно відновлена Українська держава мала заявити про себе у світі, щоб отримати визнання і підтримку у боротьбі з російськими загарбниками, котрі — червоні чи білі — однаково прагнули знищення самостійної української влади, представників науки та культури.

Наприкінці 1918 року за наказом Симона Петлюри створили Українську республіканську капелу, що мала презентувати вітчизняну музику за кордоном. 1919 року вони перше поїхали з гастролями європейськими столицями, маючи в програмі серед інших прекрасних народних пісень «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича.

Вбивство

Гастролі Капели тривали. Коли геніальний і простий «Щедрик» збирав овації у вишуканих залах Варшави, Відня, Праги, Женеви, Парижу, Лондона та інших європейських столиць, Микола Леонтович вже не мав змоги про це дізнатися — Київ окупували більшовики, несучи з собою терор та безжалісні «чистки» української інтелігенції. Влітку 1919 року застрелили художника Олександра Мурашка, восени більшовики вбили ще кількох митців з літературного кола.

Залишатися в місті було дедалі небезпечніше. Спочатку Леонтович відправив до Тульчина дружину з доньками, а згодом приєднався до них і сам. Можливостей для викладацької роботи залишалося все менше, сім’я бідувала. Аби попросити про допомогу батьків, Микола Леонтович у січні 1921 року пішки попрямував до рідної Марківки.

Майже одночасно з ним над вечір 22 січня до хати священника попросився переночувати чоловік, що назвався чекістом, відрядженим у село задля боротьби з бандитизмом. Наразі дослідникам відомо його ім’я — Афанасій Грищенко, а також те, що він належав до агентів Всеросійської державної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем і прийшов до хати Леонтовичів не випадково.

На ранок сім’я прокинулася від пострілу, вбивця вистрілив сонному Миколі Леонтовичу в живіт і втік, як злодій прихопивши чоботи господаря… Композитор помер на місці, російська держава вкотре розправилася з талановитим українським митцем. Микола Леонтович був небезпечний для неї через свою глибоку зацікавленість у народній творчості, прагнення плекати та популяризувати її, досліджувати давню та творити новітню українську культуру.

Біографи Леонтовича встановили, що того дня, коли він помер від підступної кулі чекіста Грищенка, його врочистий «Щедрик» звучав у Театрі Єлисейських полів, зачаровуючи публіку новим звучанням давньої народної пісні. На наступний рік капела дісталася з гастролями до Нью-Йорку, а згодом більш як 100 міст у США, також Канади, Мексики, Бразилії, Аргентини та Куби. Світ був вражений українською музикою, в той час як українська державність зникала під навалою більшовиків. Пам’ять про Миколу Леонтовича зберігали рідні та друзі, яким пощастило вижити, а також емігрантська спільнота, щоб, коли з’явиться така можливість, повернути її вільній Україні.