У 50-х роках XX ст. поп-музикою (англ. pop music, від popular music — «популярна, загальнодоступна музика») називали рок-музику; пізніше ці поняття розділилися. Поп-музика — це розважальна масова музика, що використовує стилі, жанри і форми року. У цьому її відмінність від популярної музики в широкому значенні слова — найвідоміших, часто виконуваних творів (у тому числі симфонічних).
Провести межу між рок- і поп-музикою непросто, хоча на практиці будь-який прихильник музики легко відрізнить ці два полюси музичної культури. Рок-музика більш індивідуальна, для неї характерне прагнення до мелодійного, ритмічного, поетичного або виконавського новаторства.
Поп-музика орієнтується на усереднений смак, тому при створенні таких творів використовуються вже випробувані музичні стандарти. Проте будь-яке правило має винятки, і кращі представники поп-музики, такі як, наприклад, шведська група «АББА» (англ. ABBA — перші букви імен учасників групи) або австралійська «Бі Джіз» (англ. Боб Марлі Bee Gees), — це високопрофесійні музиканти, чиї композиції мають заслужену популярність.

Поп-музика 70-90-х років

У 70-х роках співаки в стилі реггі, такі як Боб Марлі і Пітер Тош, писали пісні, в яких піднімали соціальні та етичні проблеми, особливо пов’язані зі становищем чорношкірих. У 1985 p., під час фестивалю поп-музики «Live Aid», у якому брали участь найпопулярніші групи, було зібрано понад 40 млн фунтів, призначених на допомогу голодуючим в Африці.
З кінця 80-х роках багато виконавців використовували стилі peп і paга, щоб яскравіше відтворити свої особисті погляди і уявлення.
Поп-музика може піднімати серйозні політичні або соціальні проблеми, проте все ж таки її основне призначення — розважати людей і спонукати їх до танців. Це твердження особливо справедливе для ритмічного соула і музики в стилі диско, що розвинулася в 70-х роках XX ст.
У тому ж напрямі діяли техно, хіп-хоп і джангл-біт, які набули величезної популярності в танцювальних клубах у 90-х роках минулого століття. Танцювальний ритм став особливо важливим елементом музики, а мелодія і слова вокальної партії відступили на другий план.
Танцювальну музику можна слухати удома по радіо, вона ідеально пасує до атмосфери клубів і дискотек. Проте найпопулярніші поп-співаки 80-х і 90-х років, такі як Мадонна і «Спайс Герлс» (Spice girls), зуміли поєднати танцювальний ритм з мелодією і віршами. Своїм успіхом вони багато в чому зобов’язані власному іміджу, старанно створеному у розрахунку на молодь.
Продюсери використовували всі можливості телебачення та інших засобів масової інформації, тому слухачам не залишалося нічого іншого, як звернути увагу на цих виконавців. Поп-артисти стають популярними, якщо їм щастить створити вдалий імідж і знайти власну манеру поведінки на сцені. Часто вони задають тон у моді на одяг і зачіски.

Поп-музика та кіноіндустрія

Розвиток музичної відеоіндустрії, що рекламує музичні записи, сприяв тому, що імідж виконавців набув ще більш важливого значення. Виникнення музичного каналу МТV у 1981 р. означало, що відтепер популярність матимуть тільки групи, які створюють відеокліпи на свої пісні.
Зміцнювалися зв’язки між поп-музикою, телебаченням і кіно. Багато акторів, такі як Джейсон Донован і Кайлі Міноуг з телесеріалу «Сусіди», займали перші рядки в списках хітів, оскільки при озвучуванні фільмів часто використовувалися їхні популярні пісні. Деякі поп-зірки, у тому числі Мадонна, Стінг, Уїтні Х’юстон, Емінем і Девід Боуї, знімалися в популярних фільмах.

Сьогодні широко популярними є такі групи і виконавці:

1. «Мумій Троль»;
2. «Руки вверх»;
3. «Бі-2»;
4. Земфіра;
5. «Ліцей» та ін.