Того, хто пише музику, називають композитором. Композитори складають послідовність звуків так, щоб вийшла музика. Запис усіх голосів (партій) інструментів музичного твору, призначеного для колективу виконавців, називається партитурою (іт. partitura — буквально «розділення», «розподіл»).
Свій рядок у партитурі має кожна група інструментів; рядки, розташовані один під одним і з’єднані вертикальними відрізками, — тактовими рисками.

Запис та фіксація музики в партитурах

В сучасних партитурах групи інструментів записують так — на верхніх рядках фіксують партії дерев’яних духових інструментів у такій послідовності: флейти, гобої, кларнети, фаготи. Нижче йдуть партії мідних духових інструментів: валторн, труб, тромбонів, туб; ще нижче — ударних інструментів. На останніх рядках розміщують партії струнних інструментів — скрипок, альтів, віолончелей, контрабасів.
Якщо у творі композитор використовує арфу, фортепіано і орган, то їхні партії записуються над групою струнних. Голоси солістів і хору, наприклад в опері, розташовують над рядками скрипок.

Склад сучасного симфонічного оркестру

Найбільшим щодо складу найбагатшим щодо своїх можливостей є симфонічний оркестр, призначений для концертного виконання оркестрової музики. Симфонічний оркестр, у сучасному його вигляді, склався не відразу, а в результаті тривалого історичного процесу.
Саме слово «оркестр» походить від грецького слова «орхестра» — так називався в античній Греції майданчик перед театральною сценою. На орхестру виходив хор, а згодом на цьому ж місці почала розташовуватися група музикантів, яка і почала називатися оркестром.
Невдовзі цей термін набув більш широкого значення і став позначати не тільки групу музикантів театру, але й будь-який великий колектив музикантів-інструменталістів.
Виникли симфонічні оркестри на початку XVII ст. їх поява пов’язана з народженням опери й інструментального концерту, для яких була необхідна значна кількість виконавців. У сучасному великому симфонічному оркестрі грають від п’ятдесяти до сімдесяти п’яти людей (іноді й більше).
Склад оркестру, як оперного, так і того, який пізніше стали називати симфонічним, до останніх десятиріч XVIII ст. не був точно фіксованим, а повністю великий симфонічний оркестр сформувався в середині XIX ст.
В театрі він визначався вимогами даного спектаклю, в концертному залі — складом музикантів, що перебували на службі в даній «капелі». Лише у творчості композиторів кінця XVIII ст. — Гайдна і Моцарта – остаточно завершився відбір інструментів оркестру і було знайдено найкраще їх співвідношення.
Інструменти оркестру можна поділити на чотири основні групи:

1. Струнні (арфа, скрипка, альт, віолончель, контрабас).
2. Духові (поздовжня флейта, поперечна флейта, фагот, гобой, кларнет, труба, валторна, туба, тромбон).
3. Клавішні (клавікорд, клавесин, рояль, піаніно, англійський верджинел, орган).
4. Ударні (маракаси, тарілки, ксилофон, великий барабан, тамтам, оркестрові литаври).

Різні способи створення музики

Кожний композитор працює по-своєму. Деякі пишуть музику, сидячи за фортепіано; інші складають мелодії в думках. Автори пісень часто починають роботу зі слів пісень (віршів), а потім пишуть на ці вірші музику. Деякі композитори експериментують з електронними інструментами і працюють у студіях з комп’ютерами.
Цікавий приклад можна знайти у творчості англійського композитора Бенджаміна Бріттена. У 1945 р. він одержав замовлення від міністерства освіти Великої Британії написати музику до навчального кінофільму «Інструменти оркестру».
Так народився один з найоригінальніших і найдотепніших творів композитора: «Путівник…», який часто називають «енциклопедією оркестру». Почувши голос інструмента, кожний створює свій образ чи просто насолоджується звучанням одного величезного інструмента — оркестру.